<

Зайчик, Лисичка і мудрий Крук

Казки Діамари Ходимчук (Діма)

Зайчик, Лисичка і мудрий Крук — Діамара Ходимчук

Чому його прозвали інші звірі «Білоплямкою», маленький Зайчик довго не знав. Розглядав себе з усіх боків, щоб знайти на собі білу плямку, але знайти її ніяк не міг. Увесь він був сірий. Чому ж тоді прозвали його інші звірі «Білоплямкою»? Довго думав Зайчик і вирішив запитати про те старого Крука, якого всі звірі звали Мудрим,
бо він літав далеко за ліс і багато бачив…

Тож, помітивши якось Мудрого Крука аж на самім верхів’ї високого дуба, Зайчик гукнув до нього:

— Дорогий Круче, чи не міг би ти спуститись до мене ближче?

Мудрий Крук був дуже старий і не дочував. Тому Зайчикове прохання лишилось без відповіді. Білоплямка згадав про те. що Крук не дочуває і почав робити лапками знаки, пояснюючи ними своє бажання порозмовляти з Круком.

Крук зрозумів, чого хоче Зайчик, бож не даремно його звали Мудрим. Повільно й поважно здіймаючи крила, як і личило Мудрому Крукові, він злетів із дуба і приземлився біля Зайчика. Білоплямка, зрадів:

— Дорогий Круче! Всі звірі звуть тебе Мудрим і це напевно правда… Тож чи не міг би ти мені пояснити, чому мене називають Білоплямкою? Ти напевно щось про те знаєш.

— Знаю, це пр-р-равда! Кр-р-раще мене ніхто того не знає, бо я Мудр-р-рий Кр-р-рук.

Вимовляючи букву «р», Мудрий Крук, як і всі інші Круки, повторював її по кілька разів. А тому, що він був не просто собі Крук, а Мудрий Крук, то буква «р» звучала в нього дуже поважно. Зайчик, щодб краще зрозуміти, що казатиме Мудрий Крук далі, аж вушка підняв догори. А Мудрий Крук продовжував:

— Звуть тебе «Білоплямкою» тому, що на кінці хвостика ти маєш білу плямку.

Від здивування Зайчик аж підплигнув:

— Як? У мене на хвості є біла плямка? Це правда?

— Так, це пр-р-равда! — відповів Крук і знову злетів аж на саме верхів’я дуба. А бідний Зайчик, як не викручувався на всі боки, білої плямки так і не побачив. Це тому, що вона була, зовсім маленька і на самому кінчику його куцого хвостика. Побачити її Зайчик міг би тільки в дзеркалі, а про таке він ніколи навіть і не чув.

Лисиця, ідучи мимо, здивовано поглянула на Білоплямку:

— Що з тобою сталось, Білоплямко? Чому ти увесь час крутишся на всі боки?

— Та оце хочу побачити білу плямку, що в мене на хвості, а ніяк не можу.

— Ха-ха-ха! Хі-хі-хі! Ти сказав «на хвості»… Ой, як смішно! Хі-хі-хі…

— Чого ж тобі смішно? — здивувався Білоплямка.

— Тому смішно, що хвоста в тебе нема.

— Як так нема? — обурився Зайчик. — Хвостик у мене хоч і маленький, а все ж таки є!

Лисиця продовжувала насміхатись над Білоплямкою:

— Хі-хі-хі! Хіба ж це хвіст? Це ніщо! Ти ось поглянь на мій хвіст! — І вона кілька разів покрутила своїм хвостом. —- Тільки мій хвіст може зватись справжнім хвостом. А в тебе… Хі-хі-хі! Хіба це хвіст, хіба це краса?

— Це також кр-р-раса, це також кр-р-раса! — несподівано промовив Мудрий Крук. Він кілька хвилин тому злетів на найнижчу гілку дуба і чув розмову Зайчика з Лисицею.

— Що ти сказав, Мудрий Круче? — перепитала Дисиця.

— Я кажу, що це також кр-р-раса! — повторив Мудрий Крук.

— Кожен звір-р має свою кр-р-расу. Ти ось, Лисице пишнохвоста, гар-р-на тим, що хвіст у тебе великий та пишний. А Білоплямка гар-р-рний тим, що хвостик у нього маленький. І якби ти, Лисице, була хоч тр-р-рохи мудр-р-рішою, то вже давно помітила б, що саме завдяки маленькому хвостикові усі Зайчики набагато симпатичніші від Лисиць. Це пр-р-равда!..

І Мудрий Крук, поважно здіймаючи крила, знову злетів на верхів’я дуба.

А Лисиця задумалась.. Що означало слово «симпатичний», вона не знала, бо ніколи такого слова не чула. А Мудрий Крук сказав, що саме завдяки куценькому хвостикові Зайчик симпатичний. Питати у Білоплямки, що означає це слово, Лисиця не хотіла, щоб себе не соромити. Тому вона швиденько побігла собі далі, роздумуючи над словами Мудрого Крука.

А Білоплямка, весело підскакуючи, побіг оповісти іншим Зайчикам про те, що хоча хвостики у них і маленькі, але дуже симпатичні.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

“Їжачок” — ДІМА
Націоналістичне видавництво в Європі, Париж, 1958 р.
Ілюстрації Ю. Кульчицького

Залишити коментар