TOU

Західний ліс

Казки Елеонор Фарджон

У тебе справжня ніжність
Зелених в лісі трав
Ти сяєш, ніби зірка,
Тому, хто заблукав.
Шукатиму тебе я
В усіх-усіх краях.
Знайдися, моя зірко,
І освіти мій шлях.

Щойно молодий король дописав останнє слово у своєму вірші, як покоївка Селіна постукала у двері.

– Що таке, Селіно? – нетерпляче озвався король.

– Ваші міністри хочуть Вас бачити, – сказала Селіна.

– Навіщо? – запитав король.

– Вони не кажуть, – сказала Селіна.

– Ну, тоді піди і скажи їм…

– Мені треба мити сходи.

Король важко зітхнув, відклав перо і вийшов. Коли він спускався вниз, Селіна сказала:

– Поки Ви розмовляєте з міністрами, я би прибрала у Вашій кімнаті.

– Будь ласка, тільки не чіпай нічого на столі. Вічно я повинен тобі про це говорити.

Селіна відповіла лише:

– Гаразд. Тільки обережніше на сходах з прутами для килимів.

– З якими прутами? Їх же там немає.

– Тому я й кажу, – сказала Селіна.

“Часом мені здається, що Селіна не сповна розуму”, – сказав собі молодий король і подумав, як часто думав, чи не слід її звільнити. Потім він згадав, як завжди згадував, що вона була Підкидьок і Знайда – її знайшли на сходах сиротинця, коли їй був місяць від народження, там її і виховали.

Коли їй виповнилося чотирнадцять років, вона опинилася в палаці з бляшаною скринькою для одягу і пробула тут вже п’ять років, працюючи і пройшовши шлях від буфетної до парадної спочивальні. Якщо звільнити її, іншого місця їй ніколи не знайти і доведеться повернутися до сиротинця і провести там залишок життя; тому король просто сердито зиркнув на Селіну і став обережно сходити по килиму на сходах без прутів для килима да зали Ради.

Королівству потрібна королева, і міністри прийшли це сказати молодому королю. Але, сказали вони, ясна річ, що вона має бути принцесою.

– Які поблизу є принцеси? – запитав молодий король на ім’я Джон, оскільки, як сказав старий король-батько, коли він народився, Джон – ім’я слушне і без всяких жартів. У жарти в королівстві Справамчас не вірили і жили, займаючись своїми справами так, що далі носа нічого не бачили. Але знали свою справу не на жарт; справою міністрів було одружити короля з принцесою, справою ж короля було на ній одружитися. Джона виховали з розумінням обов’язків, і тому, коли справа стала за ним, він не став хвилюватися, а просто запитав:

– Які поблизу є принцеси?

Прем’єр-міністр подивився у перелік.

– Принцеса Північногірська, в країні, що розташована вгорі, якщо дивитися на карту, від Справамчас. І принцеса Південноморська, з країни, яка є нижче на нашій карті. А ось ще принцеса Східноболотна, праворуч від нас. Ваша величносте може засватати будь-яку з них.

– А Західний Ліс, що зліва від нас, у них що, немає принцеси? – запитав Джон.

Міністри прийняли серйозний вигляд.

– Не знаємо, Ваша величносте, що там на Заході, при нашій пам’яті ніхто ніколи не був за парканом, який стоїть між нами і тією країною. Наскільки нам відомо, Західний Ліс – це безрадісна пустеля, де живуть відьми.

– А може, це багатий зелений край, де живуть красуні-принцеси? – запитав король. – Завтра я вирушу туди на полювання і подивлюся сам.

– Сір! Це заборонено! – стривожено закричали міністри.

– Заборонено… – задумливо повторив Джон і згадав, що забув, оскільки виріс, як у дитинстві батьки попереджали його ніколи не заглядати до Західнолісової країни.

– Але чому? – питав він у своєї мами.

– Там на тебе чекає небезпека, – говорила мама.

– Яка небезпека, мамо?

– Цього я не можу сказати тобі, бо сама не знаю, – говорила мама.

– Тоді звідки ти знаєш, що там небезпечно?

– Це всі знають. Кожна мати в нашій країні попереджає своє дитя про це, от і я попереджаю тебе. У цій Західнолісовій країні є щось дивне.

– Але може воно не є небезпечним? – сказав він, тоді ще принц; і те дивне, що було в Західнолісовій країні, чого ніхто не знав, запало йому в душу і притягувало його так, що одного разу він втік і намагався увійти до лісу.

Коли він дібрався до нього, він побачив високий дерев’яний паркан, надто високий для дитини, щоб подивитися зверху, і занадто щільний, щоб зазирнути крізь нього. Паркан загороджував усю ту частину Західного Лісу, що межувала з королівством його батька.

Уздовж усього паркану, у якого був вигляд, немов він старий як світ, діти тулилися носами і намагалися просунути пальці, присідали і ставали навшпиньки, намагалися знайти щілину, намагалися зазирнути вище. Маленький принц теж тулився носом і присідав, тягнувся і заглядав. Але все було марно: паркан був занадто високим і дуже щільно збитий. Принц повернувся до палацу гірко розчарованим і відшукав маму.

– Хто поставив паркан навколо Західнолісової країни? – запитав він.

– О, – скрикнула вона в розпачі, – і ти теж там побував. Ніхто не знає, хто і коли поставив паркан, це вже не на людській пам’яті.

– Я хочу, щоб його прибрали, – сказав принц.

– Але його поставили, щоб захистити тебе, – сказала вона.

– Захистити мене від чого? – запитав маленький принц.

Але оскільки вона не знала сама, вона не могла сказати йому, тому тільки похитала головою і притиснула палець до губ.

Хоча паркан і захищав, усі мами королівства попереджали своїх дітей про небезпеку, що очікувала на них за парканом; і діти завжди відразу бігли пошукати щілину в паркані і туди зазирнути.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки“
Збірка
Елеонор Фарджон
Видавництво: “Ангстрем”
1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: