TOU

Замок Соріано-Моріа

Норвезькі народні казки

В одному селі жив у батька з матір’ю хлопець, на ім’я Хальвор.

Жив він і турбот не знав, а батькам своїм чимало горя приносив. Сидить собі цілими днями біля печі і риється в золі. І ні до чого йому діла немає.

Скільки разів батько з матір’ю віддавали його в науку, але все без толку. Не мине й трьох днів, а Хальвор знову вдома — все йому не так, все не по ньому. Знову сидить він біля печі, знову копається в золі. І ось одного разу зайшов до них в будинок матрос. Багато земель і морів бачив він і тепер знову вирушав у далеке плавання.

— Хочеш, тебе з собою візьму? — питає він Хальвора.

Це Хальвору припало до смаку і він погодився.

Збирався він не довго — струсив попіл з долонь і пішов.

Чи довго вони пливли по морю, я не знаю. Тільки знаю, що потрапили вони в сильну бурю, а коли буря нарешті стихла, навіть капітан не міг сказати, де вони знаходяться, — принесло їх до берега якоїсь чужої землі, а що це за земля і хто на ній живе — про це ніхто ніколи навіть не чув.

Вітер зовсім вщух, вітрила обвисли, і корабель — хочеш не хочеш — не міг зрушити з місця. Стояти на одному місці всякому набридне. Навіть Хальвору стало нудно.

Став він просити капітана відпустити його на берег. І так він його просив, що капітан погодився.

— Тільки дивись, трохи подує вітер, повертайся на корабель. Ми тебе чекати не будемо.

І ось Хальвор ступив на берег невідомої землі.

Куди не глянь, усюди золоті поля, зелені луки, а людей не видно.

Довго йшов Хальвор, і раптом захиталося колосся, зашелестіла трава — піднявся вітер. Треба Хальвору повернутися назад, але тут він побачив велику дорогу, і йому дуже захотілося дізнатися, куди вона веде. Дорога була така гладенька, що по ній хоч яйця коти — не розіб’ються. А слідів на дорозі — ніяких, ні людських, ні звірячих.

Цілий день йшов Хальвор, а коли настав вечір, дорога привела його до замку. Всі вікна замку були освітлені і манили стомленого мандрівника.

Хальвор неабияк зголоднів, адже з самого ранку у нього не було в роті ні крихти. Корабель його, напевно, давно пішов в море, і йому нічого не залишалося, як зайти в замок.

Він так і зробив.

Спочатку він потрапив на кухню. Вогонь яскраво палав, у величезних каструлях і казанах зі срібла і золота щось варилося та смажилося. Але людей ніде не було видно. Хальвор постояв, помилувався всім, але не посмів ні до чого доторкнутися. Потім він помітив двері, які вели, напевно, з кухні у внутрішні покої. Хальвор штовхнув її та так і остовпів.

Перед ним сиділа красуня і пряла на прядці.

– Хто ти, що наважився прийти сюди? – вигукнула красуня. – Іди геть, та швидше! Господар цього замку триголовий троль. Якщо він прийде і побачить тебе, ти загинеш.

– Нехай у нього буде хоч чотири голови, я все одно залишуся, – сказав Хальвор. – Я не піду звідси, поки ти мене не нагодуєш. А боятися мені нічого, тому що я не зробив нічого поганого.

Красуні сподобалося, що Хальвор так сміливо розмовляє. Вона гарненько нагодувала його і, коли він наївся, сказала:

– А ну спробуй зняти меч, що висить на стіні. Якщо знімеш, сам спасешся і мене врятуєш. Хальвор посміхнувся. Тут і пробувати нічого! Він взявся за рукоять меча … Та що це? Він і підняти його не може, не те що зняти.

– Випий  ковток з фляги, що висить поруч, – сказала красуня. – Троль завжди так робить, перш ніж братися за меч.

Хальвор приклався до шийки, відпив ковток і знову взявся за меч. Так що ж це? Меч став як пір’їнка, в руці немов нічого й немає.

– Ну, тепер нехай приходить троль! – сказав Хальвор, помахуючи мечем.

І ось почулося сопіння, шум, тріск – це троль повертався до свого замку.

Хальвор став біля дверей.

Ледве троль прочинив двері, як відразу відчув недобре.

– Тут пахне людиною! – закричав він страшним голосом.

– Вірно! – сказав Хальвор і разом відрубав тролю всі три його голови.

Від радості красуня почала співати і танцювати і веселилася до тих пір, поки не згадала про своїх сестер. Тоді вона заплакала.

– Якби ти міг звільнити і моїх сестер! – сказала вона Хальвору.

– Та де ж вони? – запитав Хальвор.

– Їх теж викрали тролі. Нас три сестри, три принцеси. Тролі замкнули нас у своїх замках, тому що ми не захотіли стати їх дружинами. До замку першого троля цілий день шляху, – там в ув’язненні живе моя старша сестра. До замку іншого троля ще день і ніч шляху, – там нудиться в неволі моя молодша сестра.

І красуня знову заплакала. Наступного ранку Хальвор вирушив у дорогу. Він йшов весь день до самого вечора, не йшов, а біг, і нарешті побачив замок троля.

Через кухню Хальвор проник у внутрішні покої замку.

– Яка людина так сміливо зайшла сюди? – вигукнула старша принцеса. – Я вже забула, скільки часу живу тут – так давно викрав мене троль. Але жодного разу я не бачила в цих покоях людини. Найкраще, якщо і ти підеш звідси, тому що у троля, якому належить цей замок, шість голів.

– Нехай у нього буде шість по  шість голів, я все одно не піду.

– Він схопить тебе і проковтне живцем, – сказала принцеса.

Але її слова аніскільки не допомогли. Хальвор твердив своє: він не піде. А ось поїсти він не проти, тому що з ранку у нього в роті не було ні крихти. Може, принцеса нагодує його?

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Асбйорнсен П.К. — На схід від сонця й на захід від місяця”
Видавництво “Карелія”, м. Петрозаводск, Росія, 1987.
Переклад з норвезької на російську – А. Любарская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: