TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

Є таке місце у світі, де два моря тиснуться одне до одного близько-близько й обмінюються водами через вузеньку протоку, що зветься Босфорською. На берегах тієї протоки століттями дрімає величне й загадкове місто Стамбул.

Тут мешкає сила-силенна котів.
Так багато, що й не злічити. Вони господарюють у місті, а люди їм прислуговують, як можуть. Більшість людей про це, звісно, не здогадується. Стамбульські котики надзвичайно тактовні від народження, тому без особливої потреби не вказують людям, хто тут справжній господар. Тихо й неспішно живуть вони своїм котячим життям, сповненим загадок і таємниць, і не заважають людям займатися своїми буденними справами. Головне, щоб риби було наловлено вдосталь, котячі годівнички стояли наповнені, а кожен кіт мав затишне тепле місце, аби трохи подрімати.
У котів не так і багато забаганок, якщо розібратися.

Частина перша.
Фаго. Дивакуватий чорно-білий мрійник

У чудовому місті Стамбулі неподалік від у площі Таксім стоїть старовинний семиповерховий будинок. Там на піддашші є невеличка квартира. У ній мешкає симпатичний чорно-білий котик Фаго. Чорні й білі плямки так смішно розтикані по його мордочці, що здається, ніби він носить на собі білосніжну пухнасту усмішку. Або чорну маскарадну маску- метелика. Залежить, як подивитися.
Він мешкає разом із молодим хлопцем, який працює чоботарем у крихітній майстерні на сусідній вулиці. Фаго вважає хлопця квартирантом у своєму чудовому помешканні.

Насправді господарем квартири мав би вважатися хлопець, адже він оселився на піддашші першим і довший час був тут єдиним мешканцем.
Та одного дня на порозі з’явився Фаго й тихо нявкнув:

— Пустіть сюди пожити.

Доки хлопець розмірковував, що робити з несподіваним гостем, Фаго зайшов і відчув себе як удома. І місяця не минуло, як кіт уже вважав себе господарем, а хлопчину— квартирантом. Зрештою, так поводяться всі коти.

Як виявилося з часом, співмешканці підібралися вдало. Фаго поводився чемно, кігті об дивани не дер і на шторах не гойдався. Хлопець ставився до кота шанобливо, плату рибою та м’ясом приносив вчасно, не заважав спати на подушках і ніколи не зачиняв кватирку на ніч. А на додачу до всього чоботар — не даремно ж мав таке ремесло — понашивав котикові різноманітних чобітків і черевичків.
Тепер, вирушаючи на прогулянку в крихітних яскравих черевичках, Фаго був наймоднішим котом по обидва боки Босфору.

Життя Фаго текло неспішно й майже нічим не відрізнялося від життя пересічного стамбульського кота.
Удень котик переважно дрімав на залитому сонцем підвіконні або спав у подушках на дивані. Уночі він полюбляв дивитися на зорі й кататися на трамваях. Саме так, на трамваях, адже тут уночі, коли всі люди сплять, трамвайчики возять містом лише котів.

Що сильно вирізняло Фаго з-поміж інших котів, так це пристрасть до майстрування. Він кохався в механізмах, робив заводних пташок, складні мишоловки та крихітні літачки, які ніжно планерували донизу, коли їх за пустити з даху. Ранкові й вечірні години Фаго присвячував майструванню. Коли порядні коти йшли полювати, Фаго тихенько піднімався на горище й робив із цурпалків, планочок, дротів та іншого підібраного на дорозі непотребу всякі дивні речі —тендітні та ламкі штучки, що не викликають особливого інтересу в поважному котячому товаристві.

Який же кіт захоче мишоловку? Сусіди засміють, бо непристойно це — не вміти ловити мишей! А літачки їм і зовсім видаються несусвітньою дурницею. Була у Фаго заповітна мрія: розкрити секрет руху. Фаго часто дивився на людські машини й запитував себе, що змушує їх рухатися? Як виходить так, що кораблі пливуть проти течії й
без вітрил, а трамваї їдуть, хоча ніхто їх не штовхає? Найбільше ж Фаго вабили літаки — такі великі, прекрасні й дивовижні, здатні піднятися вище хмар та летіти куди заманеться без вітру або й проти вітру. Удень, коли Фаго спав на підвіконні, йому часто снилося, що він зібрав справжнього літака й полетів на ньому за хмари. Після таких снів котик бував сам не свій.

Він надовго ховався на горищі й намагався зібрати там власний літак. Але найкращі з його творінь могли лише більш-менш вправно ловити вітер над Босфором. Щойно порив вітру вщухав, вони тонули в морських хвилях або розбивалися вщент об стіни будинків.

У котячому товаристві Фаго вважався великим диваком. Через його інакшість із нього часто глузували. Жодного кота в місті не цікавили машини з літаками. Є собі, то й є. Порядний кіт не повинен зважати на такі дрібниці й жити, як жили тисячі котячих поколінь до нього, — без змін. Це видно хоча б із того, що коти досі мають свого султана, який мешкає в султанському палаці. І котам геть байдуже, що в людей султанів давно немає, а палац став музеєм багато років тому. У них нічого не змінилося.

Фагова мрія була такою дивиною, що деякі надміру чуйні підстаркуваті кицьки м’яко, але наполегливо пропонували йому лікування. «Фаго, любий, — казали вони трохи хриплими муркітливими голосами, — чи не поїхати тобі на острови? Прохолодне повітря та свіжа риба витрусять із твоєї голівоньки весь той нездоровий мотлох…»

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    0
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: