Замріяний котик Фаго

— Чаю, — підтвердила Агнеса.

— То ви, кажете, розбилися? — запитав Муха, поправляючи окуляри.— Може, вам чим допомогти?

— Моя охорона завтра все зробить, не хвилюйтеся, — зверхньо махнула лапкою Агнеса.

Але Фаго швиденько відштовхнув її вбік і втрутився:

— Нам просто необхідна допомога! Ми маємо врятувати літак!

— То що ж вам треба? — уточнив занудько.

— Забрати звідси літак з усіма уламками. Але найперше — відремонтувати ліве колесо. Ось тільки де взяти матеріали для ремонту?..

— Це легко, — усміхнулися щури. — Пробіжимося по крамницях, наберемо матеріалу й полагодимо! Головне, щоб ти знав, що тобі треба. Давай за нами!

І вони спритно побігли до маленького лазу в кутку.

Частина восьма.
Назад до палацу

Пацюки Ганс і Муха повели Фаго старим колектором. Його збудували більше ста років тому, щоб дощові води не заливали вузьких вуличок, стікаючи з пагорбів після злив. Колектор закинули, як збудували новий. Про цей мало хто знав. Тут було вогко й моторошно. Під лапами хлюпало, і кожен хлюп багато разів відбивався луною від цегляних стін.

Наляканий котик настовбурчив шерсть і намагався не відставати від пацюків.
Агнеса з ними не пішла. Вона лише вдихнула разочок гниле й вогке повітря колектору та рішуче повернула назад, до щурячого сховку.

—Манірна вона якась, —поділився враженнями Ганс. — Наче принцеса.

— Вона і є принцеса, — пробурмотів Фаго.

Але пацюки його не почули. По правді сказати, їм було все-одно, хто така Агнеса. Муха біг попереду й розповідав:

— Це таке класне місце! Море ходів, море! Зайти можна в кожен другий будинок. А смугасті про те ні сном ні духом не відають. Вони, може, й господарі вулиць. Але ми з Гансом тут справжні господарі будинків. Ось так-от!

Фаго невдовзі пересвідчився, що насправді так і було. Пацюки повели його по крамницях. Зайшли спершу до
господарського магазину по мотузки. Потім відвідали сантехніків — прихопили клоччя й замазку. На завершення забігли в канцелярський магазинчик узяти трохи клею й олівців і бігом повернулися до Агнеси.

Пацюки збігали на розвідку і задоволені свиснули у вікно, повідомляючи, що патрулів немає. Тоді Фаго обережно виштовхнув крам у віконечко й виліз слідом. Не зволікаючи, він узявся лагодити літак. Спершу мав надію приклеїти відламаний цурпалок до осі, для того і брав клей. Але затія виявилася марною: клей не хотів сохнути, а шматки деревини — чіплятися один до одного.

Тоді завбачливий Фаго перейшов до запасного варіанту. Він швидко виламав залишки пошкодженої осі й замінив її на олівець, добре обмотаний клоччям і промащений замазкою там, де треба було насадити колесо. До рами олівець примотали мотузкою. Пацючки сновигали туди-сюди, подавали інструменти, притримували, підважували, але найбільше — метушилися.

Хоча Фаго був радий усякій допомозі.
Конструкція вийшла неміцною, тремтіла й хиталася, як холодець. Котик прокрутив колесо та зітхнув:

— Такий-сякий ремонт, звісно. Але до палацу маємо доїхати.

— Цікаво, як же ти поїдеш? — уїдливо поцікавилася Агнеса.

Вона сиділа під будинком і спостерігала за роботою. Сама ж і кігтем не поворухнула, щоб допомогти.

— Упряжемося й повеземо, — суворо відповів Фаго. Його дратувала Агнесина манірність і лінощі, а найбільше — її впертий намір полишити літак на землях Товстого Бо.

— Упряжемося? — перепитала киця. — Тільки не я!

Фаго з надією поглянув на пацюків.

— Е ні, брате, без нас! — замахав лапками Ганс.

Котик зітхнув і поплівся лагодити для себе упряжку з решток мотузки.

— Я от про що думаю, — замислено промовив Муха, милуючись роботою Фаго.—Літак же можна трамваєм
підвезти.

— Це як? — не зрозумів Фаго.

— Тут зупинка недалеко. Он там, за будинком. Ти тягнеш літак до зупинки, ми прив’язуємо його до трамвая — і ю-ху! Ідемо просто до палацу.

— Глупа ніч! Хіба трамваї ходять? — запитала Агнеса.

— Та й хіба звідси є маршрут до палацу без пересадок?

— Нічні маршрути всі ходять повз палац! — переможно вигукнув Ганс. — Так що тягни літак ось туди.

Коли всі приготування були завершені, котик вправно накинув упряжку собі на плечі — усе ж недаремно він тренувався з ношами попелястої пані.

Фаго вкотре з надією поглянув на друзів, але Агнеса зі щурами демонстративно милувалися зорями на небі.
Котик зітхнув і рвонувся в упряжці. Ніч добігала кінця, і передсвітанкові сутінки вже тихо сочилися вузькими вуличками. Скоро згаснуть ліхтарі.

Агнеса сиділа й без особливого інтересу спостерігала за спробами Фаго зрушити літак з місця. Ганс із Мухою дрімали, підклавши під голови м’який Агнесин хвіст. Кволий, фізично незагартований Фаго раз за разом натягував мотузки і щосили тягнувся вперед. Він сіпався раз, удруге, втретє, проте літак залишався стояти, де був. Зрештою знесилений котик розтягнувся на бруківці трохи перепочити.

— Ось бачиш,—зухвало фиркнула Агнеса, — нічого не вийде. Краще проведи мене до палацу, і я пришлю по літак по-справжньому сильних котів!

— По-справжньому сильні коти вже тут! — пролунав незнайомий голос із неприємними відтінками іржі й зухвалості. — А ви хто такі будете?

Ніким раніше не помічені, з тіней і закутків повиходили зо два десятки величезних смугастих котів і колом оточили площу. Коти виглядали розбишаками, були міцної статури, багато хто мав порвані вуха. Усі як один вони шкірилися білосніжними іклами. Найбільший кіт з нахабною пикою й підбитим оком вийшов уперед, пильно розглядаючи бранців з усіх боків.
Фаго позадкував ближче до Агнеси й не знати з якого переляку набрався нездорової хоробрості:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15