TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

— А ви самі хто будете?

Пацючки попрокидалися. Гансь зі страху почав гикати, а Муха зашепотів до Фаго надміру голосно:

— Та то ж смугастий патруль. Ми пропали.

— Це точно, — вишкірився головний смугастик, насуваючись на Фаго.

Котик нервово кліпнув і пробурмотів:

— Ми саме збиралися йти.

Серед смугастих проскочили недобрі смішки. Як не один, то інший кіт повільно підводився й ледачо підходив трохи ближче. Вороже налаштоване смугасте коло повільно стискалося, до того ж, розмахувало хвостами й непривітно шкірилося.

Фаго з надією оглянув коті в у пошуках знайомої морди, але Бруно серед них не було. «Це кінець», — приречено подумав Фаго.

Несподівано втрутилась Агнеса. Вона граційно підвелася, махнула своїм довжелезним пухнастим хвостом,
обтрусивши з нього наляканих щурів, і пройшлася перед смугастими розбишаками.

Тут потрібно пояснити, що смугасті коти від природи короткошерсті.
Портові розбишаки рідко полишали підконтрольні їм вулиці, тому не зустрічали котів, а особливо кицьок, із довгою шерстю. Агнеса вразила їх своїм незвичним виглядом. А що була вона дочкою султана, то змалечку навчилася плавної ходи та шляхетної постави. Для зграї портових розбишак її вихід був як цікава вистава, тому вони трохи відклали бійку та всі як один зачаровано дивилися на Агнесу.
Киця зробила коло, привітно поглянула в очі кожному котові й усім усміхнулася.

— Шановні й люб’язні панове, — промовила Агнеса впевненим і водночас привітним голосом. — Як же нам пощастило зустріти вас у цій передсвітанковій порі!

Коти спантеличено закліпали.
У їхньому житті вперше трапились одразу дві неймовірні події: їх назвали «шановними панами», а до того ж — і це було зовсім дивно — зраділи зустрічі з ними. Жоден чужинець не радів зустрічі зі смугастим патрулем Товстого Бо. їх усі боялися, і вже точно ніхто не був із ними ввічливим. Агнеса тим часом продовжувала:

— Ми — відважні повітроплавці, що зазнали катастрофи над вашими прекрасними й гостинними землями.
На цих словах коти спантеличено перезирнулися. Вони щоденно й невтомно працювали над тим, щоб їхні землі не зазнали слави гостинних, а ця дивна кицька, здавалося, й гадки не мала про такі старання.

— Наш літак розбився, але ці прекрасні пацюки допомогли нам із ремонтом.

Ганс і Муха аж зацвіли від тих слів, щоправда, привабливішими не стали анітрохи.

— Залишилася дрібниця: дотягти літак до трамвайної зупинки. Але наш головний тягач знесилів і не може зрушити з місця, — говорила далі Агнеса.

Фаго, почувши про «головного тягача», фиркнув, а смугасті коти зареготали.

— Будь ласка! — вигукнула киця й махнула лапкою в бік зупинки. — Допоможіть нам відвезти літак ось туди!

Запала тиша. Коти Товстого Бо обмірковували почуте. Ще ніхто так щиро не називав їх добрими й не казав  їм «будь ласка». Коти розуміли, що не називають їх так, бо вони — ті ще поганці. Агнеса ж, схоже, просто не знала, з ким зустрілася. Але її слова так гріли душу, що кожному портовому розбишаці раптом захотілося і справді побути добрим і чемним бодай трохи.
Один зі смугастиків пробурмотів:

— Я не проти допомогти.

— І я, —докинув другий.

— Я теж, — сказав третій уже голосніше.

І тоді ватажок оголосив за всіх:

— Ми допоможемо!

— Як же це мило з вашого боку! — щиро зраділа Агнеса.—Фаго вам зараз покаже, як тягти літак.

Коти на це голосно розреготілися. Один із них відштовхнув Фаго зі словами:

— Не заважай, горе-тягач.

Смугастики легко підхопили літак і потягли до трамвайної зупинки. Фаго, Агнеса й пацючки чимчикували слідом.

— Що ти з ними зробила? — поцікавився Фаго.

— Чому вони нас не з’їли? — не міг збагнути Ганс.

— Невже вони нам допомагають? — бурмотів Муха. — Як це?

— Ви ж самі все бачили, — відмахнулася Агнеса. — Я просто попросила.

— Це, напевно, якісь чари, — припустив котик.

— Та ні, звичайна ввічливість, — відповіла Агнеса.

Частина дев’ята.
Товстий Бо і султан

Літак, запряжений двадцятьма міцними котами, легко пригальмував перед зупинкою рівно тієї миті, коли з-за рогу з’явився останній нічний трамвай. Ганс із Мухою вхопили мотузки і, доки трамвай неквапливо відчиняв-зачиняв двері, ускочили до вагона й обплутали найближче сидіння всіма вузлами, які тільки знали. А пацюки, між іншим, на вузлах знаються.

Тим часом зграя смугастиків розмістилася у вагоні та з нетерпінням чекала відправлення. Їх ніхто не запрошував, але портові розбишаки вирішили, що коли вже допомагати, то робити це до кінця.

Фаго з Агнесою заскочили в літак, щоб кермувати на поворотах. Останньої миті з вагона вистрибнув ватажок смугастого патруля та заліз у кабіну.

— Я з вами! — повідомив він і одразу ж почав штовхатися, щоб вивільнити собі більше місця.

Трамвайчик повільно рушив. Літак крутнувся на місці й плавно поїхав слідом. А за якихось пів години він опинився на зовсім іншій трамвайній зупинці — неподалік султанського палацу.
Зграя смугастиків хутко підхопила мотузки й потягла літак до палацової брами. Агнеса легко трюхикала поруч, пацюки влаштувалися в кабіні — усі бадьоро й радісно наближалися до палацу. Ось тільки Фаго відбився від гурту й повільно плентався позаду.

Не встигла основна частина процесії (не рахуючи Фаго) пригальмувати перед брамою, як з-за рогу стрімко й беззвучно вилетіли ноші з червоним боксамитовим паланкіном. Носіями були чотири непомірно великі коти, проти яких кожен із портової зграї здавався лише недорослим кошеням.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: