TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

— Ходімо зі мною, пане, якщо ваша ласка.

Не озираючись більше на Фаго, служник подріботів кудись углиб палацу. Зацікавлений котик рушив слідом.
Вони ходили довгими затіненими терасами, минали величезні зали, усипані оксамитовими подушками, і крихітні внутрішні подвір’я, рясно засаджені квітами, доки не прийшли до Малого саду.

Служник підвів Фаго до куща чайної троянди й безшумно зник за деревами. Котик побачив Агнесу та майстра Мурчелло, що сиділи в подушках за крихітним столиком і сьорбали щось із маленьких піал.

— Приєднуйся до нас, — запросила Агнеса. — Ти ж, напевно, зголоднів.

Фаго справді зголоднів, але не звертав на те особливої уваги. Його пекла нерозкрита таємниця.

— Майстре Мурчелло! — палко промовив він. — Я знаю, що прошу забагато, але, будь ласка, поділіться зі мною секретом вашого прекрасного літака.

— Я ким таким секретом? — здивувався майстер.

— Що піднімає літаку повітря? Що змушує його летіти, коли немає вітру, або навіть проти вітру? Я зазирав усередину, я сидів у кабіні, але не знайшов нічого! Ми з Агнесою зіштовхнули літак із кручі та летіли над Босфором. Але ми летіли тільки доки могли ловити вітер. Це був не справжній політ, і птахи сміялися з нас! У чому секрет руху і де він захований?

Майстер Мурчелло був спантеличений.

— Любий мій Фаго, — м’яко відповів він, — немає ніякої таємниці. Мій літак лише ловить вітер і не може летіти куди заманеться. Він працює так само, як твої крихітні дивовижні пташки. Мій літак просто великий. Відверто кажучи, від цього він літає тільки гірше.

— Не може бути! — вражено вигукнув Фаго. — Не повинно так бути! Має бути таємниця!

— Але її справді немає, — лагідно промовив майстер. Йому було щиро шкода засмучувати Фаго. — Ходімо, я покажу тобі.

Майстер Мурчелло відвів Фаго до літака й разом із ним розібрав машину, детально пояснюючи, що і як працює, доки Фаго не переконався, що справді немає ніякої таємниці.

— Тобто ми з Агнесою й не могли полетіти куди заманеться? — засмучено прошепотів Фаго.

— Не могли, — погодився майстер.

— Але в людей це виходить! — не здавався котик. — Ви ж бачите їхні машини й літаки, і ці чудові трамваї, які вони пускають для нас кожної ночі…

— Нам, котам, того всього дивацтва не потрібно, — відмахнувся старий майстер. — Прості та зрозумілі речі, як у наших дідів і прадідів — ось що є котячим щастям. Зрештою, ми ж не люди!

— Але мені це потрібно! — ледь стримуючи сльози вигукнув Фаго й побіг геть.

— Ото дивак, — тільки й знайшов що сказати йому вслід майстер Мурчелло.

Частина одинадцята.
Старий гараж

Фаго, ніким не помічений і не зупинений, вийшов із султанського палацу й побрів геть вузенькими звивистими вуличками.

Котик прийшов до ремісників. Люди в цій частині міста селилися за професіями: чоботарі поряд із чоботарями, лудильники з лудильниками, кравці з кравцями. Так утворювалися цілі поселення майстрів. Уся вулиця, приміром, могла бути зайнята годинникарями. А сусідня — ткачами або шевцями.

Фаго брів вузькими вуличками, минаючи заклопотаних людей і сонних, байдужих до всього котів, доки не прийшов у геть незнайоме йому місце. (Зрештою, Стамбул — величезне місто. Фаго багато де не бував і багато чого не бачив.) Котик стояв посеред вулиці, яка геть уся складалася з маленьких одноповерхових будиночків без вікон, але з широчезними дверима в кожному. Будиночки були однаковісінькі та різнилися лише тими широкими воротами й номерами на них.Пізніше Фаго дізнався, що потрапив до гаражів.

Усі ворота в гаражах були зачинені. Можливо тому, що на місто давно спустилася ніч. Усі, окрім червоних старих воріт укінці вулиці. З них виривалися світло й весела музика.
Зацікавлений Фаго підійшов ближче та став на порозі. У гаражі молодий хлопець порпався в напіврозібраній автівці. З відкритого капота валила пара, на підлозі були розкладені якісь незнайомі котові металеві деталі, а хлопець зосереджено копирсався в ящику з інструментами. Фаго зачаровано спостерігав.

Хлопець знайшов потрібну викрутку, випростався й помітив котика.

— Привіт, пухнастику! — підморгнув він Фаго. — Прийшов зі мною збирати двигун? Залишайся, мені компанія не завадить.

«Двигун! — подумав Фаго. — Яке чарівне слово. Я маю дізнатися, що воно означає. Можливо, у ньому мій секрет?» Котик діловито підійшов ближче і став розглядати інструменти.

— Який ти! — розсміявся хлопець. — Ось, дивися, у мене тут лежать викрутки, а тут — ключі…

Він розповідав і лагодив свою автівку. Хлопчина виявився дуже балакучим, кожного разу детально пояснював, що й чому робить. Насправді він учився на автомеханіка й готувався до іспиту. Так йому легше запам’ятовувалося, і він навіть не підозрював, що мимохіть навчає кота. А Фаго уважно слухав і все фіксував.

Котик залишився жити у кварталі автомеханіків і більше не повернувся на площу Таксім. Він поселився в хлопця з автівкою, якого зустрів першим у гаражах. Але Фаго заприятелював майже з усіма механіками на вулиці. Вони були привітними дядьками й любили котів, тому з радістю пускали Фаго спостерігати за роботою.

Повільно й неквапливо секрет руху відкривався перед Фаго. То був непростий секрет, а секрет із секретом усередині! Котик швидко з’ясував, що рух народжувався у двигуні. Але виявилося, що це лише початок. Сам двигун був величезним таємничим неймовірно складним секретом.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: