TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

Але Фаго був упертим котом. Відмовлятися від своєї мрії не бажав, через що мав прохолодні стосунки з чуйними бабусями й майже зовсім не мав друзів. Щоправда, було кілька приємних винятків.

Приміром, портовий кіт Бруно. Зазвичай портові коти мали кепську вдачу, були розбишаками й забіяками. Бруно ж був іншим, мав багато друзів за межами порту й вирізнявся м’яким характером. Він нічого не розумів у тому, що робить Фаго, але щиро захоплювався результатом. На додачу, він ніколи не глузував з інших, був веселий і балакучий, тому дуже подобався Фаго.

А час від часу на світанку до Фаго навідувався таємничий гість — посланець із султанського палацу. Загорнутий у плащ із великим капюшоном, він тихо шкріб лапкою в шибку та просив Фаго продати йому найновіші й найвигадливіші з його виробів. Як оплату той гість приносив рідкісну рибку, вишукані мушлі, а іноді й м’які килимки з найтоншої шерсті. Котячий султан, подейкують, був страшенно ледачий, мишей полювати взагалі не вмів, натомість мав неабияку пристрасть до всіляких механічних штучок.

Частина друга.
Трамваї, фонтани й дивні новини

Щовечора, коли стишувався галас міста, Фаго вирушав на прогулянку. Він виходив у кватирку, з підвіконня вискакував на карниз і пожежною драбиною видирався на дах. Там, під темно-бузковим небом, Фаго бродив дахами й милувався вогнями міста. Він дослухався до сонного шурхотіння вулиць і мріяв про літаки. Коли ж мав особливо капосний настрій — ішов шугати голубів на димарях. Ті дуже кумедно полошилися спросоння, коли Фаго вискакував на них із темряви з диким криком.

Того особливого вечора, коли все почалося, котикові не хотілося гратися з голубами. Він повільно пройшовся дахами до набережної, щоб там зіскочити на землю й сісти на трамвай.

Фаго мав намір дістатися до Великого котячого парку (відомого людям як парк Султанахмет). Опівночі тут збиралися майже всі коти з прилеглих околиць, аби відвідати бенкет, який традиційно готували люди із залишків непроданих удень смажених курочок і баранячих котлет. Коти частувалися й пліткували.

Фаго рідко брав участь у цій розвазі. З нього завжди кепкували, та й курятину він не надто любив — завжди надавав перевагу рибі й мишкам. Але того дня котик мав неабиякий привід поїхати до котячого парку.

Великий міський фонтан, що останні кілька місяців був на ремонті, нарешті полагодили та збиралися увімкнути. Котик дуже любив дивитися на фонтани. Тихе дзюрчання води часто навіювало йому чудові, а іноді й чудернацькі ідеї для нових винаходів. Отже, Фаго спустився до набережної, дочекався трамвая № 2 й поїхав нічним містом на свято.

Трамвайчик ішов майже порожній. Разом із Фаго їхали лише двоє літніх котів з пишними вусами й люльками в зубах. Вони мирно куняли на задніх сидіннях. Такою малою й тихою компанією пасажири довго їхали нічним містом. Трамвайчик минув набережну й міст через затоку з милозвучною назвою Золотий Ріг і почав повільно підійматися на крутий схил правого берега. Лише тоді на одній із зупинок зайшов іще один пасажир. Фаго відразу ж упізнав його — це був портовий кіт Бруно, його друг. У правому вусі Бруно висіла золота сережка, а одного ока не було. Замість нього котячу морду прикрашала чорна піратська пов’язка.
Кіт запозичив цю моду в моряків. Бруно, як і всі портові коти, був смугастим і спортивним. Річ у тому, що в порту й на прилеглих вулицях заправляв Товстий Бо — найнебезпечніший кіт міста. Він дозволяв селитися на своїх землях лише смугастим котам, які довели свою силу та вправність у вуличному поєдинку. Тим, хто не мав на спині розкішних смужок, а під ними не менш розкішних м’язів, краще було не пхатися на територію Товстого Бо. Незвані гості там зникали безслідно.

Жити в порту було дуже престижно. Варто зазначити: коти вважали портом зовсім не те місце, що люди. Котячий порт розташовувався неподалік рибного ринку, на березі Золотого Рогу. Там зупинялися пороми та причалювали яхти й невеликі кораблики, які підвозили рибу на ринок. У порту завжди було багато риби, а моряки просто обожнювали котів, часто брали їх на кораблі й катали Босфором, а іноді навіть запрошували в далекі плавання морями й океанами. Ось Бруно, приміром, бував у кількох таких мандрівках. На великому кораблі він об’їхав пів світу, за що й отримав свою золоту сережку.

Фаго також хотів би жити в порту і плавати далекими морями, але Товстий Бо не підпускав таких, як він, близько до своїх володінь. Наш мрійник був не лише чорно-білим, на додачу він вирізнявся вкрай неспортивною статурою. Відверто кажучи, Фаго був трохи товстенький, бо подовгу просиджував над своїми винаходами, а решту часу або спав, або їв. Фаго не те що не займався спортом, він і гуляв малувато, як для кота.

Бруно й Фаго приятелювали давно. Фаго полюбляв слухати історії про морські пригоди, а Бруно, один із небагатьох, щиро цікавився механізмами, які майстрував Фаго, і ніколи не насміхався з його мрії розкрити секрет руху. Ба більше — Бруно мав надію, що Фаго одного дня таки досягне свого! Річ утому, що одноокий моряк мав власну заповітну мрію — завести великого рожевого папугу з розкішним різнокольоровим хвостом.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: