TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

— Що? — не зрозумів Фаго. — Відпочивати? Куди?

— Ох!—Юсуф сплеснув лапками.— Так ти ж новенький, нічого не знаєш! Дивися, ось там є халабудка для мітел. За нею прохід у закапелок для носіїв.
Там усі відпочивають, є молоко, подушки. Ходи й ти.

Юсуф склав лапи на животі й доброзичливо всміхнувся до Фаго. Але котик залишився стояти, де був, і зніяковіло дивився під лапи.

— Ну? — здивувався Юсуф. — Чого ж не йдеш?

— Річ утому,—ледь чутно пробурмотів Фаго, — що я хотів би поглянути на літак…

— Що-що? — не зрозумів Юсуф.

Фаго почувався вкрай незручно, але не зміг відступитися від своєї мрії. Він набрав повні груди повітря й голосно повторив:

— Літак. Я чув, що в палаці є справжній літак! Поглянути б…

Юсуф хитро всміхнувся:

— Я бачу, плітки містом ширяться дуже швидко. Літак лише вчора привезли. Хочеш подивитися?

Фаго кивнув.

— Це зовсім не складно. Бачиш, он там росте шовковиця? — Юсуф показав на дальній край плацу, де стояло старе дерево з розлогими покрученими гілками. — Коли видертися на неї досить високо — так, щоб бути над парканом, — видно Малий сад султана. Там літак і стоїть. Я от зранку лазив дивитися. Ось тільки не видно там нічого. Юсуф зітхнув і пішов кудись поміж паланкінів.

— Але ж ви щойно сказали, що видно, —заінтригований Фаго подріботів за ним слідом.

— Та ніби й видно, але не видно, — зітхнув Юсуф і пояснив невдоволено: — Літак накритий якоюсь ганчіркою! Нічого й не роздивишся, крім того, що він великий.

— Може, я все одно глянув би? — попросив Фаго.

— Та йди, чого ж там, — відмахнувся Юсуф.

Фаго з усіх ніг пустився до шовковиці, а розпорядник каретного двору закричав йому вслід:

— Чуєш, новенький! Дивися, не впади там. Бо як звалишся в Малий сад, голови тобі вже не зносити!

Але Фаго його не почув. Він розганявся швидше і швидше, і ось уже шовковиця була зовсім близько. Котик з розгону вискочив так високо на старе похиле дерево, що майже дістався краю паркана, — і завис. Сили залишили Фаго. А ще він раптом згадав, що не вміє лазити по деревах. Котик розкинув лапки зірочкою й повиснув на товстому стовбурі, вганяючи пазурі якомога глибше в кору старого дерева.

— Няв! — жалібно пискнув Фаго, але ніхто його не почув.

Лізти вгору забракло сил, а від самої лише думки про спуск живіт Фаго скручувався в маленьку крижану грудочку страху. (Це ж відомий факт, що спускатися з дерева набагато складніше, ніж залазити на нього.)

— Няв? — ще раз покликав Фаго й несміливо покрутив головою.

Зліва вгорі, зовсім недалеко від нього росла товста гілка. Вона розкинулася просто над парканом і ховалася своїм кінцем у Малому саду.

«Вона так близько, — подумав Фаго, — із неї, напевно, уже видно літак». Зібравши рештки сил, він сіпнувся вгору й дотягнувся-таки лівою лапкою до гілки!
Котик так-сяк підтягнувся й ухопився за гілку обома передніми лапами.
От тільки задні лапи зрадницьки відірвалися від стовбура шовковиці Фаго завис на гілці, погойдуючи туди-сюди пухнастою попою. Щоб вилізти на гілку, потрібно було підтягнутися по-справжньому, а котик того не вмів. Якийсь час Фаго гойдався на гілці, розмірковуючи, що робити далі. Він швидко вирахував, що варіантів у нього лише два — або лізти на гілку, або падати. Фаго падати не любив, тому спробував підтягнутися. Нічого не вийшло. Він спробував ще раз і ледь не впав з гілки. Глибоко загнавши пазурі в кору, Фаго пообіцяв собі робити зарядку тричі на день, якщо зможе видертися на гілку цілим і неушкодженим.

Біда була в тому, що зарядку він тільки збирався робити, а сили і вправність потрібні були прямо зараз.

«Чи ж я не кіт, щоб не міг на дерево вилізти?!» — сказав він собі та спробував інший підхід. Котик почав по черзі підтягувати задні лапки під живіт і робив так, доки не спромігся однією з них зачепитися за гілку й потроху виповзти нагору.
Захеканий і виснажений Фаго розпластався на гілці та якийсь час просто лежав, притискаючись усім тілом до дерева. Коли ж страх і втома трохи відступили, котик дуже повільно поліз до Малого саду. Він доповз до того місця, де гілка лягала на паркан, і завмер, вдивляючись углиб саду.
З-понад паркана Фаго нічого цікавого не побачив. Кущі бузку зацвіли цього року особливо рясно й закрили собою весь огляд. За кущами вгадувалося щось велике, загорнуте в біле полотно. Фаго одразу відчув, що це і є літак. Котик озирнувся: повзти далі було страшно, повертатися назад — ще страшніше. Тому він з легкістю наважився продовжити розвідку. Фаго щільніше притиснувся животом до гілки, підбадьорливо зашипів сам собі й рушив далі.

Одразу за парканом гілка підступно пішла донизу. Повзти стало дуже складно — усі сили Фаго йшли на те, щоб утриматись на гілці. А сил у нього майже не лишилося, бо ж тягати панський паланкін — робота непроста. Тому сталося те, що неминуче мало статися, — Фаго впав. Пухнастим м’ячиком гепнувся він у густі трави Малого султанського саду.

На щастя, коти вправні в падіннях майже від народження, тому Фаго не забився, а лише здивовано потрусив головою. Він озирнувся й побачив, що літак зовсім близько, за сусіднім кущем. Котик припав до землі й крадькома поповз до нього, коли гнівний, роздратований і від того противно писклявий голосочок раптово перервав його мандрівку:

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: