TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

— Ти хто такий?!

На Фаго дивилася білосніжна киця із шерстю такою довгою й ніжною, що схожа була на… Фаго навіть не знав, на що ж вона була схожа. Найбільше — на перший сніг, але він не буває таким довжелезним і ретельно розчесаним. Фаго вважав, що нормальні коти просто не можуть мати настільки доглянуте хутро. Фаго ще того не знав, але він зустрів Агнесу — султанову дочку, а не просто-так-собі-кішку.

Частина п’ята
Дивовижний літак

Білосніжна киця геть не зраділа непроханому гостеві. Вона гнівно блимнула на нього блакитними очиськами й заверещала:

— Варто! Варто, до мене негайно!

У сад тієї ж миті вдерлися четверо чорних котів-велетнів у срібних гостроверхих шоломах і блискучих обладунках.

— Хапайте цього злодія! — звеліла Агнеса, і охоронці миттю оточили

Фаго, вхопили за лапи й без зволікань потягли до виходу із саду.

— Стійте! — спробував захищатися Фаго. — Я не злодій! Я взагалі випадково сюди потрапив!

Але ніхто його не слухав. Один з охоронців затулив йому рота хвостом, і Фаго закашлявся від цупкої шерсті, що позабивалася за щоки й під язик. А охорона знай собі тягла котика далі. Біля хвіртки охоронці раптом зупинилися, пропускаючи до саду сірого палацового служку. Фаго впізнав його: саме цей пан частенько навідував котика на світанку й вимінював свої екзотичні мушлі та м’які килимки на мишоловки з годинниками. Кота, як пригадував Фаго, звали пан Мерехтливий.

Фаго спробував гукнути Мерехтливого в надії на порятунок. Але хвіст охоронця не давав говорити — вийшло лише тихе сипіння.

Проте пан Мерехтливий і сам зацікавився здобиччю палацової охорони.
Він зупинився й уважно придивився до полоненого. Звісно ж, пан Мерехтливий одразу впізнав Фаго! Так трапилося, що саме його він розшукував ще від вечірньої зорі.

— Пане Фаго! — вигукнув він спантеличено й радісно водночас. — Яке щастя, що ви знайшлися!

Фаго, скручений чотирма дужими котами, щасливим геть не почувався. До того ж охоронці не зважали на пана Мерехтливого і вчотирьох намагалися запхатися у вузеньку хвіртку. Від того вони часто вдарялися об паркан самі, але частіше стукали об нього Фаго.

— Стійте, зупиніться! — заволав пан Мерехтливий. — Відпустіть цього кота негайно!

— У нас наказ, — буркнув один з охоронців, і вони дружно продовжили боротися з хвірткою.

— Що тут відбувається? — запитала Агнеса.

Вона весь час стояла під кущем бузку й спостерігала, як охорона виносить із саду несподіваного гостя. Тепер киця вирішила втрутитися й підійшла ближче. Сірий служка Мерехтливий укляк перед Агнесою та забурмотів скоромовкою:

— Ваша високосте, це — Фаго. Той винахідник, за яким ви посилали. Ми обшукали все місто, він був безслідно зник, але несподівано знайшовся тут. О, радість!

Останні слова Мерехтливий вигукнув так, ніби вітав когось із днем народження. Служка трохи підвів голову й обережно поглянув, як білосніжна киця сприйняла новину. Здивована Агнеса мовчки дала знак охоронцям, щоб ті відпустили Фаго.

Слухняні хлопаки, ні на мить не замислившись, позабирали лапи від Фаго, і той гепнув об землю. Кіт, який затуляв рота Фаго своїм хвостом, гидливо обтрусився. Фаго з такою ж огидою виплюнув його шерсть. Агнеса пройшлася навколо Фаго, роздивляючись його і так, і сяк, ніби якусь заморську дивину.

— То ти і є винахідник? — запитала вона зверхньо.

— Це він, — пробелькотів пан Мерехтливий, низько вгинаючи голову.

Він так і лишився лежати розпластаний у густій траві.

— Я — Фаго, і я бавлюся різними винаходами, — підтвердив котик.

— А чому ти розмовляєш зі мною стоячи? — здивувалася Агнеса.

Пан Мерехтливий підповз до Фаго та смикнув його за хвоста.

— Вклякніть негайно! — зашипів він.

— Що? Навіщо?—здивувався Фаго і спантеличено поглянув на Агнесу. Білосніжна киця несподівано розсміялася:

— То ти не знаєш, хто я?

— Гадки не маю, — чесно зізнався котик.

— Ось і добре, — продовжила сміятися вона. — Може, хоч хтось не плазуватиме переді мною. Ходи сюди!

Агнеса попрямувала вглиб саду, м’яко переставляючи лапки по оксамитовій траві. Фаго пішов слідом.

Пан Мерехтливий з охоронцями також сіпнулися йти з ними, але Агнеса, не озираючись, махнула їм хвостом:

— А ви йдіть геть!

Агнеса привела Фаго до невеликої альтанки під розлогим каштаном. З неї було добре видно літак, загорнутий у біле полотно, ніби найбільший у світі подарунок.

Посеред альтанки стояв невеликий столик, ущент заставлений крихітними літачками, механічними птахами, мишками та іншими незвичними механізмами. Фаго з подивом впізнав кілька своїх робіт. Але чужі роботи його більше зацікавили: котик просто приріс до столу й уважно вивчав кожну диковинку.

— Я велика шанувальниця твоїх робіт, — зауважила мимохіть Агнеса.

Вона тим часом знімала якісь мотузки з літака.

— Я завжди думав, що їх беруть для султана, — здивувався Фаго.

— Майже, — байдуже муркнула Агнеса.

І тут Фаго нарешті здогадався.

— То ти і є султанова донька?! — ошелешено пробелькотів він і одразу відчув палке бажання впасти додолу й заховати голову під лапи.

— Ой, тільки не починай тут падати! — манірно махнула лапкою Агнеса.— Усі ці поклони так дратують. Краще поясни, що ти робиш у моєму саду.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: