Замріяний котик Фаго

— Хотів подивитись на літак, — чесно зізнався Фаго.

— Як несподівано! —усміхнулася киця. — А я хотіла тобі його показати.

— Мені? — не повірив Фаго.

— Тобі, — ствердно кивнула Агнеса. — У цьому місті ніхто краще за тебе не знається на механізмах.

Фаго був вражений і зворушений до глибини душі. Він шанобливо схилив голову й запитав:

— Чим можу прислужитися, ваша високосте?

— Підніми літак у повітря й покатай мене над містом, — веліла Агнеса.

Вона підійшла до літака та легенько смикнула за край білого полотна.
Фаго завмер із широко роззявленим ротом. Перед ним стояло яскраво-червоне сяюче диво з блискучим пропелером на носі та двома потужними крилами.

Частина шоста.
Над Босфором

Ось так і трапилось, що
Фаго тепер копирсався в нетрях справжнього котячого літака. Він почувався щасливим і роздратованим водночас. Щастям його напував літак, а от дратувала — та ще й неабияк — Агнеса.

У неї не було жодних інструкцій, креслень чи планів до літака. Вона навіть не знала, що то за звір такий — креслення і навіщо вони потрібні. Водночас Агнеса виявилася вкрай нетерпеливою та примхливою панянкою. Доки Фаго копирсався у важелях і педалях, намагаючись зрозуміти, як літак працює, вона ходила поруч і нетерпляче запитувала:

— Ну, коли вже?

— Чи скоро ми полетимо?

— Ти вже закінчив?

І ще мільйон схожих запитань.
Так минула ніч і майже весь наступний день (звісно ж, із перервами на частування та дрімоту).

— Ти вже готовий злітати? — укотре поцікавилась Агнеса, коли вечірнє сонце вмостилося на пагорбах.

— Не знаю, — роздратовано буркнув Фаго. Він ще трохи покопирсався в кабіні й пробурмотів: — Думаю, що коли відпустити цей важіль, розблокується пропелер. А ось це гальма, без них літак покотиться вперед. З кермом усе просто ніби… Ось тільки я ніяк не збагну, як же він працює. Що змушує його рухатися?

— Ти про що взагалі? — не зрозуміла Агнеса, яку сам політ цікавив значно більше, ніж технічний бік питання.

— Він нічим не відрізняється від літачків, які збираю я. Просто великий. Немає жодного секретного механізму, який змушував би його рухатися.

— Тобто він не полетить? — збентежилась Агнеса.

— Якщо зловить вітер, то планеруватиме, мабуть, — невпевнено припустив Фаго.

Очі Агнеси заблищали:

— То чого ми чекаємо? Поїхали ловити вітер!

Вона одним плавним стрибком заскочила в кабіну й усілася поруч із Фаго.

— Ви про що, ваша високосте? — не зрозумів котик.

— А ось про що, — Агнеса показала на латку синього неба за деревами й весело засміялась.

Фаго дивився то на неї, то на небо і мовчав, щоб не бовкнути ненароком грубість султановій дочці. Агнеса насміялась від душі й люб’язно пояснила:

— Ми ж високо на пагорбах. Там, за деревами — прірва й море. Летімо туди на літаку, стрибаємо й ловимо вітер. Усе ж просто!

Фаго, певно, зблід би з переляку, якби коти взагалі могли це робити. А так лишився, який був, — чорно-білий, ось тільки очі вирячив.

— А як розіб’ємося? — прошепотів він. — Така машина пропаде.

— Ти ж сам сказав, що він полетить, якщо зловить вітер, — наполягала Агнеса.

— Це було лише припущення, — застеріг Фаго. — Я все ще вважаю, що мав би бути механізм, який спричинює рух. Мотор, так би мовити.

— Знаєш, яке припущення зроблю я?—дратівливо відмахнулася киця.— Що цей твій мотор-так-би-мовити цілком може запускатися тільки в польоті. Тобто доки літак не полетить, ти не побачиш, як він працює, а доки не побачиш — у житті не зрозумієш, що тут до чого. Тому полетіли швиденько! Агнеса завовтузилася, зручно вмощуючись на сидінні.

— О, яка штука!

Вона витягла з-під сидіння льотний шолом — шкіряний, із довгими вушками й окулярами — і хутко натягла на голову.

— Я все ж невпевнений, — пробурмотів Фаго.

— Упевнений, невпевнений… — відмахнулася Агнеса. — Де, ти кажеш, гальма? Тут?

І вона потягла за важіль, якого Фаго волів би не чіпати. Літак мелодійно скрипнув та поволі покотився вперед. Просто на розлогий каштан і альтанку. Фаго тихо заскімлив з переляку.

— Круто! — захоплено вигукнула Агнеса й діловито штурхнула Фаго в бік. — А як кермувати?

— Ось цим, — Фаго показав на невелике напівкругле кермо.

Агнеса різко рвонула кермо вбік, і літак розвернуло на відстані одного котячого хвоста від каштана.

— Ух ти! — захоплено закричала Агнеса. — Поїхали!

Фаго схопився за голову. Агнеса тим часом кермувала між деревами й від того її керування на голови сипалися оббиті квіти бузку й каштанів.

Літак наближався до просвіту між деревами, який позначав собою початок прірви. Фаго подумав і тихенько розблокував пропелер. А раптом вони і справді зловлять вітер і заведуть той таємничий мотор? «Краще вже я підготуюся, — подумав Фаго, — щоб таки розкрити секрет руху й не розбитися заразом».

Літак почав набирати швидкість.
Вони плавно й невпинно наближалися до прірви. Агнеса захоплено верещала, а Фаго замружився і стиснув лапки на удачу. Ось і прірва. Літак м’яко зіскочив зі скелі й різко полетів униз. Раптом теплий порив вітру підхопив його, м’яко підняв угору та поніс геть від скель. Фаго розплющив очі й нарешті наважився вдихнути.

— Летимо! — кричала Агнеса.

Дивина! Вони таки зловили вітер і справді летіли над Босфором. Фаго несміливо визирнув з кабіни. Під ним синіло море. (Це ми з вами знаємо, що ніяке то не море, а протока. Але котові, маю зазначити, все одно. Велике, синє, мокре — значить, море.) Котик став дослухатися до літака. Коли ж заведеться мотор? Може, потрібно щось робити? Він почав навмання смикати важелі й крутити ручки, але нічого не відбувалося. Літак безшумно планерував, пропелер не крутився. Поруч так само планерували кілька
альбатросів.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15