TOU

Замріяний котик Фаго

Олександра Дорожовець

— Це диво! Диво-о-о-о! — щасливо кричала Агнеса.

— Цілком згодні! — кричали їй у відповідь альбатроси. — Летючих котів ми ще не бачили!

Фаго ще трохи посмикав різні ручки в кабіні, але нічого не змінилося. Секрет руху залишався нерозкритим. Котик завмер на сидінні і став розмірковувати над тим, куди ж занесе їх вітер. «Кудись далеко, — подумалося йому. — Можливо, навіть до рожевих папуг Бруно. А що буде, як вітер зміниться?» Чекати на відповідь довелося недовго. Теплий потік повітря, що ніс їх уздовж протоки, ослаб, а замість нього прилетів крижаний порив вітру й закрутив літачком, неначе іграшкою.
Фаго з Агнесою мало не повилітали з кабіни. На щастя, у котів довгі гострі пазурі, якими зручно чіплятися за м’які сидіння.
Вітер кілька разів шарпнув літак з усієї сили й ущух. Тієї ж миті звідкись прилетів новий потік і поніс літак убік, потім ще і ще вбік, аж ось просто перед ними виросла Галатська вежа.

— Як нам приземлитися? — закричала Агнеса.

— Уявлення не маю! — крикнув у відповідь Фаго.

— Що? Куди тиснути? — не почула Агнеса за гучним поривом вітру, який знову закрутив літаком.

Після чергового віражу Галатська вежа виявилася настільки близько, що Фаго роздивився кожну цеглинку. Та що там цеглинка — він побачив піщинки в розчині, що з’єднував ті цеглинки!
Агнеса верещала, Фаго пищав, літак несло просто на стіну. Зараз буде такий ба-бах! Але зовсім несподівано ба-бах не відбувся. Теплий потік, один із тих, що часто живуть під стінами високих будинків і заносять комарів на верхні поверхи, ухопив літак і потяг по стіні вгору. І так тягнув і тягнув, доки не зачепив крилом за балкончик.
Літак підступно рипнув і застряг. Вітерець кілька разів роздратовано смикнув літачок, трусонув котами, а потім полишив ту безнадійну справу й полетів собі геть.
У вечірніх сутінках, високо над землею Фаго й Агнеса наполовину звисали з літака, зачепившись кігтями за сидіння. Одним крилом літак тримався за балкон і сильно рипів. На крилі з’явилася й невпинно росла тріщина.

— Ми зараз упадемо, — тихо і приречено пробурмотів Фаго.

— Не смій падати! — веліла Агнеса. — Краще стрибай на балкон і допоможи мені вилізти.

— Стрибати? — мляво перепитав Фаго. «Чому знову стрибати, підтягуватися, повзти? — подумав він. — Я не вмію!»

Але тут крило гучно тріснуло. Фаго підскочив і не знати як тієї ж миті опинився на балконі.

— Молодець, — похвалила його Агнеса. — А тепер лови мене!

І вона стрибнула на Фаго. Котик вибрався з-під Агнеси, потер забиту спину й озирнувся навкруги. Він побачив нещасний літак, що надламаним крилом чіплявся за балкон, і ледь не розплакався.

— Що з тобою? — тихо запитала Агнеса.

— Ми розбилися, а я так і не знаю, у чому був секрет руху, — сумно промовив Фаго.

— З іншого боку, — спробувала втішити його Агнеса, — у тебе тепер буде скільки завгодно часу, щоб копирсатися всередині. Літати ж усе-одно більше не можна. Думаю, рано чи пізно ти знайдеш той свій секрет.

Фаго замислився. Він уже планував, як охайно розбиратиме літак, щоб дослідити все спокійно й без поспіху. Агнеса ж, мабуть, дозволить працювати в неї в саду, бо літак ніяк не втиснеться в його маленьке помешкання. Та звісно ж дозволить! Потрібно лише придумати, як спустити його донизу.
Несподівано літак видав різкий звук, схожий на прощальний крик, по- летів униз і голосно вдарився об бруківку.

Усі мрії й плани Фаго вмить розлетілися на друзки. Котик не витримав такого потрясіння, скрутився клубочком і тихенько заскімлив.

Частина сьома.
Пацючки-помічнички

Агнеса виявилася зовсім не такою вразливою, як Фаго. Вона легко вистрибнула на поліроване перило балкончика й поглянула вниз.

— Знаєш, Фаго, — промуркотіла вона заспокійливо, — а в нашого літака лише крила повідпадали. Усе не такі погано. Фаго на це навіть не ворухнувся.

— Ще колеса відлетіли, але недалеко,— вела далі Агнеса. — Думаю, ти їх легко прикрутиш назад.

Вона зістрибнула з перил і підійшла до Фаго.

— Сам поміркуй: ти ж і раніше знав, що літак має крила. Твій секрет— не в крилах, а десь усередині. Ти обов’язково розберешся, як працює літак. Ба більше, ти його полагодиш і ми знову полетимо над Босфором.

Киця мрійливо поглянула на небо, щось обмірковуючи, і додала:

— Але тепер уже по-справжньому. Так, щоб випереджати птахів і йти проти вітру, і приземлитися м’яко, а не як цього разу!

Фаго нарешті дослухався до Агнеси, підвівся й визирнув з балкона. Надворі вже стемніло, але коти чудово бачать у темряві, крім того, саме увімкнулися ліхтарі. Тому Фаго зміг добре роздивитися рештки літака. Той справді мав не такий жахливий вигляд, як уявлялося спочатку.

— Маєш рацію! — рішуче виголосив він. — Ми заберемо наш літак звідси з усіма уламками, складемо й відремонтуємо!

З цими словами Фаго побіг до сходів, щоб швидше спуститися з вежі.

— Зачекай! — припустилася за ним Агнеса.—Ти ж не маєш на увазі, що ми його заберемо просто зараз. Він такий великий.

— Ні-ні, просто зараз! — відповів Фаго, стрибаючи сходинками вниз. — Ми не залишимо його більше ні на мить!

— Чи не розумніше було б завтра повернутися з моєю охороною? — запропонувала Агнеса. — Літак важкий. Як ми його вдвох потягнемо?

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Замріяний котик Фаго”
Олекандра Дорожовець

Видавництво: “Ранок“

м. Харків, 2020 р.

2 коментарі
  • Діана
    26.09.2022 20:06

    Мені дуже сподобалася книга ще з перших сторінок😍

    1
    0
  • Анонім
    17.11.2022 22:51

    Дуже класна

    1
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: