Запах добра

Цей ельф був особливий, бо вмів розрізняти найтонші відтінки запахів. Він добре знав, що усмішка закоханих має запах троянди, поцілунок матусі пахне молоком, а прогулянка лісом – грибами й суницями. Добрі справи мають запах шоколаду та кориці. Гарні слова духмянять м’ятою і чабрецем. Ельф знав геть усе-усе про запахи і хотів, щоби світ мав запах медово-солодкий, яблуневе-запашний, грушево-ароматний…
Та якось, пролітаючи повз відчинене віконце квартири, ельф різко зупинився. Він добре знав, що в тому будинку мешкає Богданчик і що в кімнаті хлопчика завжди пахне полуницею. Та сьогодні він відчув запах зовсім інший – кислий і неприємний. Тому здивований ельф тихенько вмостився на підвіконні й почав спостерігати.
«Треба розібратися, у чому справа», – вирішив він. І дуже швидко ельф зметикував, у чім причина такої різкої зміни запаху – Богданчик вередував. «Їсти я не буду, хіба що морозиво! Іграшки складати теж не буду! Гуляти не піду, буду з гаджетом цілісінький день на дивані лежати!», – заявив він матусі й умостився на дивані з наміром втілити свій план.
Мама сумно зітхнула, опустила погляд додолу, замислилася, а далі мудро вирішила не повчати Богданчика, а зачекати, побачити, що з того вийде. Вона лише легенько причинила двері й почала виконувати хатню роботу.
Богданчик дивився у гаджет. «Зараз знайду цікавезну гру. З тих, що можна грати не відриваючись цілісінький день», – вирішив він. Та пошуки тривали не довго, бо вже за кілька хвилин у кімнаті з’явився ельф.
«Ти хто? І що ти тут робиш?», – здивовано запитав Богданчик. «Я – ельф, прилетів запропонувати тобі погратися зі мною», – почув у відповідь.
«Добре, – мовив Богданчик, – та я ще ніколи не грався з ельфами. У що ми будемо грати?».«У дуже цікаву гру, яка має назву «Запах добра», – відповів йому ельф.

Потім він взяв хлопчика за руку, і вони хутко через відчинене вікно полетіли на вулицю.
Згодом вони вже йшли парком, весело озираючи все довкола. «Який чарівний акацієвий запах, – захоплено мовив Богданчик, а потім задумливо додав: «Але ж акація зараз не квітне…». «Богданчику, – мовив ельф, – так пахне не лише акація. Он глянь, онук веде бабусю на прогулянку і дбайливо тримає її за руку».
«Ельфе, а чому зараз так пахне яблуневими пиріжками, хоча їх ніхто тут не випікає?» – трохи згодом запитав Богданчик. «Це не пиріжки пахнуть, Богданчику. Поглянь, ось хлопчик несе валізу з молоком. Допомагає матусі, що тримає за руку маленьку донечку».
«А чому тепер пахне конвалією, хоча зараз не весна? – знову запитав Богданчик у ельфа. Та цього разу сам і відповів на своє запитання: «Он братик веде сестричку з дитсадка додому. Молодець! Мамі допомагає!».
«Так!, – вдоволено мовив ельф, – ти все чудово зрозумів: духмяний запах у добрих справ. А тепер нумо додому, бо мама буде хвилюватися, куди ти зник».
Тут ельф підхопив Богданчика за руку, і за мить вони вже були в квартирі. «Ось і все, прийшов час прощатися, – мовив ельф. – А як тобі наша гра? Цікаво? Сподобалася?».
«Так…Дуже! – відповів хлопчик. – Та дозволь я тебе ще про дещо запитаю?». «Питай», – вдоволено відповів ельф, який уже давно очікував на це запитання.
«Скажи, чому в моїй кімнаті оселився такий кислий запах?», – спитав той.
«А ти поміркуй, Богданчику. Я ж тобі казав, що гарно пахнуть лише добрі справи», – мовив ельф, покидаючи оселю.
«Так! Зрозумів, – сказав Богданчик і поквапливо став збирати іграшки, а далі чимдуж помчався до матусі.
«Вибач, мамо, що вередував», – промовив він і лагідно пригорнувся до матусі. Мама ніжно поцілувала синочка, і кімната вмить наповнилася запахом ванільного морозива і тонким ароматом полуничної карамелі.