Зарозумілий управитель

А ще розповідають, що почув падишах про Адам-ханове багатство й призначив його управителем. Нічого дивного. Всі падишахи, призначаючи вельмож, міркують приблизно так:
“Він багатий, і я багатий. Я управитель країни, нехай і він буде управителем хоча б села. Правда, кажуть, він дурний, та хіба можна в таке повірити? Адже й про мене кажуть таке саме”.

Отож Адам-хан став великою людиною. Довідався про це Алі Мухамед і прийшов до нього в гостину. Однак новий вельможа подивився на свого сусіда, удав, що не впізнає його, й питає:
– Ти хто такий? Чого тобі треба?
– Еге! – сказав Алі Мухамед. – Ти нібито вже перестав бачити людей з висоти влади? Гляди, бо й сам зробишся дрібненький і нікчемний в очах людей, якщо занесешся надто високо.
– Нічого не вдієш! – зітхнув Адам-хан. – Щоб керувати людьми, треба піднестися над ними.
– Багато хто намагався правити зверху, – сказав Алі Мухамед, – і падав…
– А як же треба правити? Знизу?
– Ні, – відповів Алі Мухамед. – Зсередини!