Заселений острів

Якось мавпа та папуга йшли поряд і весело співали гучну пісню.

— Тссс! — раптом зупинило їхнє слоненя. – Тихіше! Не галасуйте. Удав спить.

— Спить? — вигукнув папуга. – Ой, як недобре! Він спить, а ми співаємо! Це просто жахливо. Ми співаємо, нам весело, а він спить і йому нудно. Адже спати набагато нудніше, ніж співати. З нашого боку, це нечесно. Це навіть несправедливо. Потрібно його негайно розбудити.

— Щоб він також співав! З нами разом, — підтримала папугу мавпа.

— Де він спить? — спитав папуга.

— Он у тих кущах, — показало слоненя.

— Мавпо! — наказав папуга. — Піди і розбуди його!

Мавпа полізла в кущі і за хвилину вилізла звідти з хвостом удава в руках. За цей хвіст мавпа витягла з кущів удава.

— Він не хоче прокидатися! – сказала мавпа, смикаючи удава за хвіст.

— Не хочу! — буркнув удав. – І не буду! Навіщо мені прокидатися, коли сниться такий цікавий сон.

— А що тобі сниться? — спитало слоненя.

— Мені сниться, що мавпа тягне мене за хвіст.

— Це тобі не сниться, — сказала мавпа. — Це я тебе справді тягну!

— Ти нічого не розумієшся у снах, мавпо, — сказав удав, позіхаючи. — А я розумію набагато більше, бо сплю набагато частіше. Якщо я кажу, що мені сниться, значить, сниться. Мене не проведеш!

— Але ж ти вже прокинувся! – сказав папуга. — Якщо ти розмовляєш з мавпою, то ти вже прокинувся. А ти з нею розмовляєш!

— Розмовляю! – підтвердив удав. — Але я не прокинувся. Я розмовляю з нею уві сні. Мені сниться, що я з нею розмовляю.

— Але ж я з тобою також розмовляю, — сказала мавпа.

— Правильно! – погодився удав. — Ти зі мною розмовляєш. У тому самому сні.

— Але ж я не сплю! — закричала мавпа.

— Ти не спиш! – Сказав удав. – Ти снишся! Мені!

Мавпа хотіла обуритися і навіть вже відкрила рота, щоб почати обурюватися. Але тут їй на думку до неї прийшла дуже хороша думка.

«Я снюсь удаву! — подумала мавпа. — Раніше я ніколи нікому не снилася, а тепер снюсь. Як це добре!

І мавпа не стала обурюватися. Натомість обурився папуга.

— Не може вона тобі снитися, – сказав папуга удаву, – бо ти не спиш!

— Ні, може! – Заперечив удав. — Бо я сплю!

— Ні не може!

— Ні! Може!

— Чому я не можу йому снитися? — втрутилася мавпа. – Я ще як можу! Удаве! — урочисто оголосила мавпа. – Я можу! І я буду тобі снитися! З великим задоволенням. А ти, папуго, не відволікай його, будь ласка! Давай, удаве, я снитимусь тобі далі, а ти розповідай, що я там роблю, у твоєму сні?

— Ти стоїш і дивишся на мене! – Сказав удав.

— Ура! — закричала мавпа, перекинулася через голову і полізла на пальму.

— А тепер що я роблю? — закричала мавпа з пальми.

— Ти залізла на пальму і висиш там на хвості вниз головою!

— Удаве, — запитало слоненя, що стояло збоку, — а мавпа сниться тобі одна? Більше тобі ніхто не сниться?

— Чому ж? – здивувався удав. — Ти мені теж снишся.

— Дякую! — зраділо слоненя.

— А! Слоненя! — закричала мавпа з пальми. – Ти теж тут, уві сні? Отак зустріч!
І мавпа стрибнула з пальми прямо на спину слоненяті.

Папуга, який залишився на самоті, із заздрістю дивився, як мавпа і слоненя весело сняться удаву. Зрештою, він не витримав. Папуга підійшов до удава і сказав:

— Удаве! А я теж давно вже збирався тобі наснитися.

— Будь ласка! — відразу погодився удав. — Снись на здоров’я!

— Якщо ти не заперечуєш, – сказав папуга, – я почну прямо зараз!

Перед тим, як увійти в сон удава, папуга трішки почистив пір’їни і поправив хвіст.

— Я вже снюсь тобі? — спитав папуга.

— Снишся.

— Прекрасно! – Папуга підійшов до мавпи і суворо сказав – Мавпо, перестань перекидатися і смикати слоненя за хобот. А ти, слоненя, припини її підкидати, і взагалі, якщо ви комусь снитеся, то, будь ласка, поводьтеся пристойно в чужих снах.
Слоненя і мавпа притихли.

— Удаве, – сказав папуга, – хотілося б подивитися твій сон уважніше. Хотілося б подивитись, яка в тебе тут природа. Така сама, як у нас в Африці, чи інша?

— На мою думку, така ж! — сказав удав, озираючись.

— А хотілося б чогось новенького, — твердо зауважив папуга.

— Удаве, – попросило слоненя, – нехай тобі насниться, що ми потрапили на безлюдний острів. Мені вже давно туди хочеться.

— Мені теж хочеться туди, — сказала мавпа.

— Гаразд, — погодився удав. Він змахнув хвостом і почав: — Мені сниться бурхливе море. І в цьому бурхливому морі на хвилях гасає миршаве слоненя.

— Яке? Яке слоненя? — здивувалася мавпа.

— Миршаве.

— А це яке? — спитало стривожене слоненя.

— Миршавий — це маленький і нещасний, — пояснив папуга.

— Ага! – підтвердив удав. — А за миршаве слоненя тримається ще більш миршава мавпа і зовсім миршавий папуга.

Мавпа в туж мить схопила папугу і застрибнула з ним на спину слоненяткові.

Там вона однією рукою притиснула папугу до грудей, а другою вхопилася за вухо слоненяти.

— Мені сниться, що величезні хвилі підкидають слоненя і розгойдують його на всі боки, — вів далі удав.

Почувши, що його розгойдують, слоненя стало переступати з ноги на ногу, і від цього його спина захиталася, як палуба справжнього корабля в справжнісінький шторм.

— Мавпа захворіла на морську хворобу! – Оголосив удав. – А папуга від неї заразився!

— Морська хвороба не заразлива! – обурився папуга.

— У моєму сні, — сказав удав, — вона дуже заразлива.

— Давай давай! — підтримала удава мавпа. — Заражайся без розмов!

— А може я краще захворію на нежить? – Запропонував папуга.

— Ні! – твердо сказав удав. — Хворій тим, чим тебе заражають!
Папуга зітхнув.

— І раптом!.. — вигукнув удав. — Попереду з’явився безлюдний острів! Хвилі несли слоненя прямо на скелі. “Що робити?” — закричала мавпа.

Мавпа закричала це саме «Що робити?» щосили і прямо у вухо слоненяті.

Від такого голосного “Що робити?!” слоненя підскочило і впало на бік. Папуга і мавпа покотилися по землі.

— Постраждалих від слонеаварії викинуло на берег! — задоволено сказав удав.

— Удаве, – сказав папуга, підводячись, – по-моєму, тобі сниться страшенно страшний сон.

— Нічого подібного! – Заперечив удав. – Звичайний сон. Середньої жахливості. Отже, — продовжив удав, — мені сниться, що ви потрапили на безлюдний острів. І як тільки ви на нього потрапили, він одразу став заселеним.

— Чому? — здивувалося слоненя.

— Тому що тепер на ньому живете ви! – пояснив удав.

— Я житиму на дереві! – сказала мавпа і полізла на пальму.

— Злазь! – Сказав удав. — Ця пальма мені не сниться.

— А яка сниться?

— Мені пальми взагалі не сняться, — сказав удав. — На цьому острові їх нема.

— А що тут є? — спитало слоненя.

— А нічого немає. Лише острів. І все.

— Не буває таких островів! – закричав папуга.

— Буває, буває! — заспокоїв його удав. – У моєму сні все буває!

— Що ж у тебе буває, навіть якщо пальм немає? — спитала мавпа.

— Якщо немає пальм, — задумалося слоненя, — то, немає і кокосових горіхів?

— Немає! – підтвердив удав.

— І бананів немає? І взагалі немає нічого смачного? — злякалася мавпа. — А що буде в нас на сніданок, на обід і на вечерю?

— Ми так не згодні! – обурився папуга.

— Ми так не хочемо! – сказала мавпа.

— Так не цікаво! — зітхнуло слоненя.

— Слухайте, — образився удав. – Хто кому сниться? Я вам чи ви мені? Ви ж не знаєте, що буде далі!

— А що буде далі? — спитало слоненя.

— Далі, — сказав удав, — ви сумні й голодні сиділи на зовсім порожньому острові і думали…

— Чим би поснідати? – підказала мавпа.

— Якщо ви мене перебиватимете, тоді снитьсь собі самі! — розгнівався удав.

— Ні-ні, ми не перебиватимемо! — злякалося слоненя.

— Тоді слухайте. І ось коли ви вже зовсім втратили надію на…

— …Сніданок, — тихенько підказала мавпа. На щастя, удав не почув і продовжував:

— І ось, коли ви зовсім втратили надію на порятунок, у бурхливому морі з’явилася малесенька крапка – цятка .

— Хіба цятку їдять? — пошепки спитала мавпа у папуги.

— Не їдять, — пояснив папуга теж пошепки. — Крапку, або цятку зазвичай ставлять наприкінці.

— Ой! — зітхнуло слоненя. — Який сумний виходить кінець.

— Крапка – цятка пливла і з кожною хвилиною ставала все ближчою, — сказав удав. — Чим ближче вона ставала, тим більше вона збільшувалася. І ось нарешті усі зрозуміли, що це таке. Усі побачили, що це не хто інший, як…

— Сніданок! — заволала мавпа в повному захваті. – Сніданок приплив!

— Мавпо! — докірливо зітхнув удав. — Де ти бачила, щоби сніданки плавали самі по собі? То був не сніданок, а я! Це я — удав приснився сам собі, приплив до вас на допомогу і…

— Привіз нам сніданок! — зраділа мавпа.

— Гаразд, — погодився удав. – Привіз вам сніданок.

— Мабуть, – вигукнула захоплена мавпа, – напевно, ти привіз нам банани, і кокосові горіхи, і ананаси, і!

— Я привіз вам усе, що захочете! – щедро оголосив удав.

— Ура! — закричала мавпа і кинулась обіймати удава. Слоненя теж кинулося. Вдячні мавпа і слоненя обіймали удава щосили. Вони навіть підкидали його вгору.

Папуга бігав навколо них і кричав:

— Тихіше тихіше! Обережніше! Зараз ви його розбудите! Він зараз прокинеться! Що ви робите?!

— Ой! — раптом сказав удав. — Здається, я починаю прокидатись.

— Ні! Ні! – кричав папуга. – Не треба! Почекай! Спочатку ми з’їмо все, що ти привіз!

— Не можу, – сказав удав. – Прокидаюся.

— Ну, як так? — сплеснув крильцями папуга. — На найцікавішому місці!

— Все! – Підняв голову удав. – Я прокинувся!

— Ех! – махнув крилом папуга. – Пропав сніданок!

— Як пропав? Де пропав? – розгубилася мавпа.

— Зовсім зник, — пояснив папуга. — Залишився уві сні.

— Друзі! — раптом сказав удав, протираючи хвостом очі. – А який мені цікавий сон снився! Бажаєте розповім? Мені снилося, що…

— Можеш не розповідати, — перебив удава папуга, — ми знаємо, що тобі снилося.

— Знаємо, знаємо! — підтвердили слоненя і мавпа.

— Звідки ви знаєте? – здивувався удав.