TOU

Засинай моє дитятко

Казки Елеонор Фарджон

– Ох! – зітхає Прабабуся Кеф’ю.

Настає мовчання, потім вона запитує:

– Ти вже все розповіла, Гризі?

– Все, бабусю.

– Все-все?!

– Все-все.

– І нічого не пропустила?

– Жодного слова.

– Мені дуже подобається ця казка, – каже прабабуся. – А тепер заспівай мені, і я засну, – просить вона.

Тоді Гризельда співає пісеньку, яку Прабабуся Кеф’ю співала своєму синові і синові свого сина (який був Гризельді батьком). А її власна прабабуся, яка співала пісеньку їй, коли вона була зовсім маленькою дівчинкою, почула цю пісню від своєї прабабусі, для якої цю пісеньку написали.

Баю, баю, бай,

Засинай моє дитятко,

Засинай моє дитятко,

Баю, баю, бай.

Ось яка це була пісенька, що  дісталася Гризельді від її прабабусі, якій вона дісталася від її прабабусі, яка і була тим самим дитятком у пісеньці. Гризельда співала її знову і знову і гладила прабабусину ручку під ковдрою. Час від часу вона зупинялася і прислухалася до прабабусиного дихання, але прабабуся негайно розплющувала одне блискуче око і говорила:

– Не йди, Гризі, і не кидай мене, я ще не сплю.

І Гризельда знову починала співати:

Баю, баю, бай,

Засинай моє дитятко,

Засинай моє дитятко,

Баю, баю, бай.

Зупинялася. Прислухалася. Баю, баю, бай!

Дуже-дуже тихо Гризельда витягала свою руку з-під ковдри. Прабабуся міцно спала і дихала уві сні, як дитина.

Тепер ви бачите, як далеко відійшли одне від одного сто десять років і десять років.

Усе це відбувалося у 1879 році, коли маленькі дівчатка у десять років платили два пенси на тиждень, щоб ходити до школи, а старенькі бабусі, яким було сто десять років, не отримували пенсії. Ви, напевно, здивуєтеся, на що жили Гризельда і Прабабуся Кеф’ю? Якщо загалом, можна сказати, що вони жили на доброту. Оренда їхнього будиночка коштувала один шилінг на тиждень, звичайно, це було недорого, але ж і цей шилінг треба було звідкись узяти. Потім потрібно було платити два пенси за школу. Будиночок належав містерові Гринтопу, сквайру, і коли тато Гризельди помер і Гризельда з прабабусею залишилися самі без годувальника, всі казали:

– Звичайно, стара місіс Кеф’ю переселиться у притулок для престарілих, а Гризельда піде в служниці.

Але коли їм це запропонували, прабабуся Кеф’ю влаштувала справжній скандал.

– Я не піду у притулок для престарілих, – заявила вона. – Мені всього якихось сто десять років, і я ще для нього не дозріла. Я залишаюся тут. Хіба в мене немає Гризі, аби доглядати мене?

– А що ви робитимете, поки Гризі у школі? – запитала місіс Гринтоп, що прийшла провідати, як у них справи.

– Що робитиму? Я багато чого робитиму. Я сидітиму в саду і сидячи буду полоти навколо себе. І я буду дивитися, щоб чайник не википів і каструля не втекла, я буду стежити, щоб кошеня не влізло у молоко, я буду щипати скіпу і наводити лад у буфеті, я буду гострити ножі і чистити картоплю на вечерю. А що? Як це, що я буду робити? Якщо я не можу ходити, це не означає, що я сидітиму склавши руки.

– Але, місіс Кеф’ю, а раптом ви захворієте?

– Чому я маю захворіти? Я в житті ніколи не хворіла і не збираюся в цьому віці починати.

– Але, місіс Кеф’ю, а як же з платою за будинок?

На це у місіс Кеф’ю відповіді не було, і місіс Гринтоп продовжувала наполягати:

– Ви побачите, вам буде краще у притулку для престарілих, а Гризельда буде часто вас відвідувати. Я заберу її до себе, вона допомагатиме мені з дітьми, а я навчу її всієї кухонної премудрості.

– Вона вже знає всю кухонну премудрість, – сказала прабабуся. – Вона і парить, і варить, і чистить, і миє, як маленька жінка. А я не піду до притулку. Нехай туди йдуть такі ледарки, як Емілі Дін, яка не хоче нічого робити, хоча їй не більше ста років, вже як на те пішло. Деякі наговорять більше, ніж написано у Біблії – а я залишаюся там, де я є.

Місіс Гринтоп зітхнула і подумала, щоб іще сказати, аби пом’якшити удар, тому що була впевнена, що стара місіс Кеф’ю не зможе залишитися там, де вона була. Вона повернулася до Гризельди, що сиділа мовчки зі своїм в’язанням біля каміна, і запитала:

– А ти, що ти скажеш, Гризельдо?

Гризельда схопилася, присіла перед нею і сказала:

– Прошу вас, мем, я можу доглядати бабусю перед школою, а опівдні можу приходити погодувати її обідом, а ввечері я можу приходити до вас і допомагати з дітьми, а потім я можу погодувати і укласти бабусю спати – як ви думаєте, містер Гринтоп дозволить бабусі залишитися у будинку? Я працюватиму з усіх сил, мем. Я можу чистити каструлі й заправляти лампи гасом, і лагодити простирадла, я можу штопати шкарпетки і пришивати ґудзики, і я б із задоволенням купала малюка, з превеликим задоволенням, мем.

– А хто ж догляне твою бабусю, коли ти будеш у мене? запитала місіс Гринтоп.

– Весь провулок, мем, – сказала Гризельда, вона знала доброту бідних сусідів, про яку дружина сквайра навіть і поняття не мала.

– А де ти візьмеш два пенси, щоб заплатити за школу?

– Я їх теж зароблю, мем.

– А їжа? Адже вам же треба харчуватися, Гризельдо.

– Ми тримаємо курочок, і бджіл, і садок, мем. А хмизу в лісі скільки завгодно.

– Але хто цим буде займатися, Гризельдо?

– Я можу поратися з курками вранці, до того, як треба обслужити бабусю, а в саду – увечері, після того, як її покладу.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

 

 

 

Джерело:“Сказки “

Збірка

Елеонор Фарджон

Видавництво: “Ангстрем”

1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: