TOU

Завзята Гулсанам

Таджицькі народні казки

Було чи не було, та люди переповідають, жив на світі падишах і мав він сина-одинака, Гасаном звати. І занедужав той падишах, і які тільки лікарі лікували його, та ніхто не зміг повернути йому здоров’я. І лише мандрівний славетний цілитель з далекого краю порадив падишахові таке:

– Живе на горі Каф чарівна біла газель. Хто торкнеться руками до її шовковистої шерсті, враз одужає.

Володар подякував мудрецеві. Покликав сина й каже:

– Сину мій, тепер увесь я в твоїй волі. Візьми сорок най- відважніших воїнів і вирушай по чарівну газель. Та не барися в дорозі, бо життя ледь тримається в мені.

Зібрав Гасан воїнів, і подалися вони на пошуки газелі. їхали, їхали, аж в одній долині загледіли білу газель. Упіймали її та й повернули додому.

А як проїздили одним селом, стріли дівчину, й такої вроди, що ясніше від сонця сяяла. Не зміг падишахів син далі їхати.

Звелів своїм воякам таборувати за селом, а сам повернувся до двору тієї красуні, загледів матір і попросив води напитися. Винесла мати йому кухоль води. Напився він, подякував та й каже:

– Стрів я вашу доньку, і запала вона мені в серце. Прошу, віддайте її за мене заміж.

А мати тієї красуні й одказує:

– Не личить падишаховому синові одружуватися з пастуховою донькою.

А Гулсанам, так звали ту дівчину, стояла за дверима і все те чула. І як побачила ставного, мов осокір, і красного, мов ясен молодик, юнака, одразу прихилилась до нього душею й надумала стати йому дружиною.

А Гасан попрощався з матір’ю укоханої дівчини та й рушив з вояками додому.

Падишах зрадів, що син так швидко повернувся та ще й газель привіз. Доторкнувся він до її шовковистої шерсті, однак здоров’я до нього не повернулося. Розгнівався падишах і звелів розшукати того цілителя. Глянув старець на газель і мовив:

– О всемогутній володар! Це не та газель, що я казав. Та газель живе на горі Каф, і її чуйно пильнують сорок пері. ( Пері— надприродна істота в образі чарівної білявої жінки з крилами)

Ще раз подякував падишах мудрецеві й звелів синові знову рушати в дорогу.

Сорок днів та ночей їхав Гасан на чолі сорока вояків зеленими долинами, безводними пустелями й крутими горами. Аж нарешті опинилися вони на височенній горі. А там між буйних трав вільно походжала-попасалася чарівна біла газель. Зрадів Гасан і тільки-но замірився накинути на газель аркан, як де взялися сорок пері, обступили його, а найстарша над ними пері Нігіна й каже:

– Гей, свавільцю, як посмів ти ловити нашу білу газель?!

– О чарівна пері, не з доброго дива я насмілився на це. Тяжко занедужав мій батько, і врятувати його може тільки ваша біла газель,– одповів їй Гасан.

Пері Нігіна подумала й мовить:

– Гаразд, юначе, ми згодні віддати тобі нашу білу газель, одначе ти мусиш виконати три наші умови.

– Я ладен хоч зараз їх виконати! – вигукнув Гасан.

– Не квапся, юначе, зваж усе добре. Багато таких відчайдухів, як ти, наклали головами через нашу білу газель,– розважливо мовила Нігіна.

– Не завдавай собі клопотів, швидше кажи свої умови! – знетерпеливився Гасан.

– Коли ти вже так наполягаєш, то слухай,– каже Нігіна.– Перша умова така: ти повинен пробігти наввипередки з нашою газеллю до Балху, а звідти назад і принести білий пояс нашої тамтешньої сестри пері як знак того, що ти був там.

Друга умова: за одну ніч мусиш збудувати чудовий палац між небом і землею.

І третя умова: маєш залізти в залізну піч, а ми сім днів у ній топитимемо й зваримо плов, і ти той плов з нами їстимеш, якщо лишишся живий.

Виконаєш оці три умови – віддамо тобі газель і відпустимо додому, а не виконаєш – пропадеш у темниці разом з своїми вояками.

Падишахів син погодився на такі умови. Спішився, скинув із себе зброю й побіг з газеллю наввипередки. Та скоро він вибився з сил, упав і знепритомнів. Пері Нігіна звеліла закувати в кайдани Гасана й сорок вояків і кинути до темниці.

А падишах жде не діждеться сина. Так минуло три роки.

Відчув падишах, що ось-ось має скінчитися його земне життя, а розлучитися з душею не може, доки не побачить сина. І порозсилав він гінців по всіх краях оголосити, що шукає свого любого сина, а хто знайде Гасана живого, тому віддасть половину своїх володінь.

І понесли гінці вість по всіх усюдах, а один заїхав у те село, де жила Гулсанам. Як почула дівчина страшну звістку, серце в неї зайшлося від болю, й надумала вона врятувати Гасана.

Нікому вона нічого не сказала, а вбралася пастушком і рушила в дорогу.

Сорок днів і ночей ішла Гулсанам безводною пустелею, аж ось побачила гори. Ноги ледве несли її, вся вона геть змарніла, в роті пересохло. Та зібралася Гулсанам на останніх силах і дійшла до підгір’я. А там з гір витікав струмок. Припала дівчина до води й довго не могла напитися. А як потамувала спрагу, то біля струмка й заснула.

Прокинулася Гулсанам удосвіта й почула, ніби хтось плаче. Встала й пішла на той плач. Аж бачить: сидить під чинором сивий дід і гірко ридає. Дівчина підступила до нього й чемно привіталася. Дід одповів їй та й питає:

– Чий ти, хлопче, будеш і куди прямуєш?

– Я пастухів син, а йду, куди очі бачать. А чого ви, дідусю, тужите? – мовила Гулсанам.

Дід нічого їй не відповів, а запросив додому, дав поснідати й сказав:

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: