TOU

Завзята Гулсанам

Таджицькі народні казки

– О, парубче, горе моє таке велике, що виповісти його неможливо. Не питай мене ні про що. Коли хочеш, лишайся жити в мене й будь мені за сина.

Гулсанам лишилася жити в діда, одначе не сказала, що вона перевдягнута дівчина.

Як до рідного сина ставився дід до моторного пастушка. Цілими днями клопотався той по господарству, варив їсти, піклувався про старого.

Усе вже взнала Гулсанам у господі й помітила, що одні двері завжди замкнені. Відчула дівчина, дід приховує від неї якусь велику таємницю, але спитати його про те не наважувалася. А невдовзі стався землетрус, і стіна, де були двері, впала.

Зайшла Гулсанам до кімнати й побачила на глухій стіні три мечі. Але ось і дід увійшов до кімнати, укляк перед мечами навколішки й заридав. Гулсанам підвела старого з долівки, стала втішати й розпитувати, чого він так побивається.

– Нікому не виповідав я горя свого, а тобі повідаю, бо ти мені як рідний син став,– мовив дід.– Це мечі моїх синів. Колись було в мене троє синів, і жив я в щасті й радощах. Сини мої славилися на весь край богатирською силою й працьовитістю. І ось одного разу на покрівлю нашої хати сіли три горлиці. А потім спурхнули на землю й перекинулись на прегарних пері.

Побрали вони моїх синів за руки й зізналися, що давно вже покохали їх. А сини й собі в них позакохувалися. Справили ми бучне весілля, й зажили молодята в злагоді. Та одного дня насунула на нашу господу хмара, а з тієї хмари спустився на землю дев. Ухопив він моїх невісток і аж загуло за ним.

А сини скочили на коней та й подалися шукати своїх дружин. Ждав я, ждав і собі пішов по світу шукати своїх дітей, та ніхто їх не чув, не бачив. Занеміг я з горя, не стало в мене сили, спинився я під цією горою, поставив хатину й повісив на стіні оці три мечі як пам’ять про синів.

Отака печаль-журба сушила діда.

А вночі наснилося Гулсанам, наче з’явився перед нею мудрець і каже:

– Піди зніми із стіни три мечі і вдар один об один, і враз постане перед тобою чарівний кінь. Сядеш на нього, і він примчить тебе до печери. У тій печері нидіють троє дідових синів та їхні дружини. їх недремно пильнує лютий дев. Але завтра, в п’ятницю, дев засинає й спатиме без просипу три дні й три ночі.

Його можна спокійно вбити, однак ти не роби цього, а перетвори на свого покірного помічника. Для цього треба засунути йому в пащу руку й дістати з-під язика золотого персня. Гляди того персня, бо в ньому девова душа, і доки він буде в тебе, доти й девове життя в твоїй волі.

Прокинулась Гулсанам, узяла мечі й ударила один об один. Де й узявся перед порогом чарівний кінь. Гулсанам розказала дідові про віщий сон і попросила благословити її в дорогу.

Тільки-но сіла Гулсанам на коня, як він злинув аж під хмари й невдовзі спустився на підгір’я неподалік від величезної печери. В її горловині сиділо троє молодиків, неважко було впізнати в них дідових синів.

Гулсанам підійшла, привіталася, назвалася їхнім побратимом і сказала, що має порятувати їх і дружин їхніх. Попросила провести и до дева. Брати знайшли мотузку й допомогли спуститися в печеру.

В глибині печери Гулсанам загледіла трьох молодиць, у ланцюги закутих, а біля них сонного страховидла-дева.

Як побачили пері Гулсанам, стали благати:

– Ох, юначе, тікай звідси, доки не прокинувся дев. З цього заклятого місця ніхто ще живий не вертався. Тут птах крила осмалить, а од звіра й од людини самі кістки лишаться.

А Гулсанам їм:

– О прегарні пері, не побивайтеся за мною передчасно.

Я прийшов порятувати вас од цього страховиська.

Вона порозковувала нері-молодиць. Підступила до дева, розтулила йому пащу й дістала з-під язика золотого персня.

Дев так і не прокинувся. По тім подала знак братам, і ті повитягали своїх дружин і Гулсанам на світ божий. Подружжя плакали на радощах і дякували Гулсанам за рятунок.

Три дні й три ночі ждали вони під горою, доки прокинеться дев. Аж ось гора задвигтіла й розлігся лютий гук. Налякані і молодики й молодиці так і попадали ниць. А завзята Гулсанам і бровою не повела, тільки міцніше стиснула золотого персня.

Виліз дев з печери, впав їй до ніг і заблагав:

– О юначе, змилуйся наді мною, віддай мені персня. А я тебе сріблом-золотом наділю, що в жодного падишаха нема стільки.

А Гулсанам ще дужче стиснула персня й мовила:

– Не віддам я тобі цього персня ні за які скарби! Та якщо пообіцяєш вірно мені служити, збережу життя.

– О славний юначе, не зганяй мене зо світу, я вірно тобі служитиму! – ще нижче припав до землі дев.

Гулсанам звеліла девові перенести їх усіх до дідової хати. Дев гукнув у печеру, й звідти з’явилося шестеро девів. Посідали всі семеро на девів і незабаром опинилися у діда вдома.

Як побачив старий батько синів, на радощах аж зомлів. А як опритомнів, то довго слова не міг сказати.

А тоді влаштував дід бенкет на честь названого сина і вдруге справив весілля своїм синам. Сім днів святкували, а на восьмий Гулсанам зібралась у дорогу:

– Дорогий батьку, любі брати, спасибі вам за гостину! Забарився я з вами, час мені їхати далі па пошуки свого друга.

Дід обійняв Гулсанам й мовив:

– Ти врятував моїх синів і невісток. Тепер самого тебе ми не відпустимо. Аби я був спокійний, візьми з собою моїх синів – своїх побратимів!

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таджицькі народні казки”
Упорядник  і перекладач – О. Шокало
Видавництво: “Веселка”
М. Київ, 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: