TOU

Жаб’ячий король

Казки Анні Шмідт

Давним-давно жила у світі одна принцеса. І була вона така гарна, що навіть у собак на вулиці дух захоплювало, коли вона проходила повз, а старий священик, який у житті не звертав уваги на такі речі, починав протирати скельця свого пенсне і бурмотів: «Чорт забери!»
Але, на превеликий жаль, принцеса й сама знала, що вона така красуня. Цілими днями, годин по дев’ять поспіль вона сиділа перед дзеркалом і дивилася на себе, і дивилася, і дивилася, поки всіх навколо не починало від цього нудити. У час, що залишився, принцеса приміряла вбрання. Вона так любила їх, що замовляла все нові й нові, і в неї вже було сто тридцять шість суконь, тисяча двісті сімдесят вісім капелюшків, а туфель стільки, що поряд з палацом треба було будувати спеціальний взуттєвий склад. Загалом це був якийсь кошмар, і батьки принцеси почали турбуватися.
– У дитини в голові суцільна нісенітниця, – сказав король. — Із цим треба щось робити.
– Ну, піди, поговори з нею ще раз, – зітхнула королева.
Король піднявся нагору, до кімнати дочки. Вона якраз сиділа, обклавшись зеленими капелюшками, і приміряла їх один за одним.
– Ти знову перед дзеркалом? – запитав король.
— Та ось, хочу вибрати найкрасивіший зелений капелюшок, — відповіла принцеса. — Але у цих у всіх колір якийсь не такий. А того зеленого, що мені подобається, тут немає.
– Дочко моя, – суворо сказав король. — Досить вже стирчати тут із цими капелюшками! Пограй краще на піаніно або повчи геометрію. Зроби, зрештою, хоч щось корисне!
– Я зараз зайнята, – сказала принцеса. — Капелюшки важливіші.
Тут король дуже розсердився. Він схопив дзеркало і шпурнув ним об підлогу так, що воно розлетілося на скалки.
– Ось так! – закричав він. — А тепер марш надвір, на природу! Іди гуляти в ліс і раніше ніж за годину додому не повертайся! Давай, живо!

І повісивши голову, ображена принцеса пішла на прогулянку. Вона дуже злякалася і не посміла не послухатися свого батька, так що цілу годину ходила лісом, поки не вийшла до маленького ставка у чагарниках.
– Ух ти! – Вигукнула принцеса. – Вода! Ось і є нове дзеркало!
Вона схилилася над водою, щоб помилуватися своїм відображенням, але жаби в ставку так переполошилися, що від їхніх стрибків весь ставок покрився хвилями.
– Скільки жаб! – Здивувалася принцеса. – І всі такі зелені. І до чого гарний зелений колір! Ось саме такий капелюшок мені потрібний!
І принцеса поспішала назад у палац, де зустрілася з придворним конюхом.
— Негайно вирушай у ліс, до ставка, — веліла йому захекана принцеса. — І вилови там усіх жаб. А я поки що накажу покликати капелюшника, щоб він пошив мені капелюшок з їхніх шкурок.
Конюх узяв великий сачок і вирушив у ліс. Але як тільки він підійшов до ставка, всі жаби відразу поховалися під листям латаття. На очах залишилася лише одна. Це був Жаб’ячий Король.
— І навіщо ти сюди завітав? — суворо запитав він конюха.
— Прошу пробачити, — дуже чемно відповів конюх і навіть зняв свою кепку. — Але принцеса наказала мені виловити з вашого ставка всіх жаб.
— Так, так. І що ж принцеса має намір зробити із моїми жабами? — запитав Король.
— Вона, з вашого дозволу, бажає пошити з них капелюшок, — зізнався конюх.
— Та невже? — здивувався Жаб’ячий Король. — Ну що ж, юначе, хочу повідомити, що вона вже має капелюшка. Може, сидить він трохи занизько, але це не біда. Так що рушайте до вашої принцеси і передайте їй привіт від Жаб’ячого Короля. Прощайте!

Бідолашний конюх не знав, що й подумати. Він навіть трохи злякався і одразу поспішив у палац. Там він побачив всю королівську сім’ю у жахливому хвилюванні та розпачі. З принцесою щось трапилося! І це був справжній жах! Тіло її залишилося колишнім: все та ж чарівна фігурка, ті ж витончені ручки і ніжки, але її голова перетворилася на жаб’ячу! Тепер у неї була величезна зелена жаб’яча голова, навіть дивитись було страшно!
— Це Жаб’ячий Король! – закричав конюх. – Це він все влаштував! Але ніхто, зрозуміло, не став слухати якогось конюха, і він пішов до себе в стайню, залишивши всіх у жахливому сум’ятті і повному переполоху.
У палац негайно було викликано лікаря, придворного адвоката і головного фахівця з шкірних хвороб, але всі троє похитали головою і сказали, що допомогти тут нічим не можна.
— Вам треба змиритись, — порадили вони королю.
– Мені? Змиритись? З жаб’ячою головою? Та ні за що! – заволав король.
— Може, нам вдасться хоч якось її прикрасити? – Запропонувала королева. — Хороша перука і трохи пудри з будь-кого зроблять людину.
Покликали шістьох придворних перукарів. Спочатку на лису зелену голову принцеси одягли перуку. Потім запудрили обличчя товстим шаром білої пудри і почали фарбувати губи жаби. На це пішов цілий тюбик помади, бо рот у жаб, як відомо, до вух. Коли все було готове, принцесі принесли дзеркало.
Вона подивилася на себе і верескнула від огиди. Вона і справді виглядала на диво гидко. Як найогидніший у світі клоун.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.5 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Сказки только сказки”
Анни Шмидт
Видавництво: “Захаров”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: