Жили на одній горі жаба і мавпа. Ось одного разу приходить мавпа до жаби і каже:

– Там внизу, в долині, є закинуте поле. От би нам посіяти рис! Вродить – удвох їсти будемо! ..

– Ну що ж, – погодилася жаба. – Це можна. Давай разом з  завтрашнього дня і почнемо.

На тому і порішили.

На другий день заходить жаба до мавпи і каже:

– Сьогодні погода хороша. Підемо наше поле перекопаємо.

А мавпа їй відповідає:

– Шкода, не можу сьогодні – живіт розболівся.

Нічого робити, пішла жаба копати одна. Скопала вона поле і знову приходить до мавпи.

– Підемо, – каже, – садити рис. Сьогодні хороша погода…

Мавпа скривила пику і відповідає:

– Ох, знаєш, сьогодні так поперек ломить, що  нема сили терпіти. Вже  пробач, попрацюй одна.

– Що ж, нічого не поробиш, – сказала жаба і пішла сама садити рис.

Посадила рис і знову приходить до мавпи:

– Підемо на поле, сьогодні полоти в самий раз.

– Не можу, – відповідає мавпа. – Вчора впала з дерева, руку собі звихнула. Ти вже вибач, іди одна попрацюй.

– Ах ось воно що? Ну, нічого не поробиш.

І пішла жаба полоти одна.

Вродив рис на славу. Жаба знову приходить до мавпи.

– Ну, мавпо, дозрів наш рис. Підемо жати.

А мавпа знову відмовляється:

– Ти вже вибач, жабо! Захворіла моя тітка борсучиха, мушу сходити провідати її.

Так довелося жабі одній і жати рис, і сушити, і молотити, і в ступі товкти.

Нарешті вийшло чисте, відбірне зерно.

Прийшла мавпа, подивилася і каже:

– Ось це рис! Тільки, знаєш, шкода його так їсти. Давай разом колобків наробимо.

– Давай, давай, – погодилася жаба.

Наробили вони колобків, а мавпа знову своє:

– Не годиться нам так їсти ці колобки. Давай пустимо їх з гори. Хто перший добіжить до колобків, той і буде їх їсти!

Сказала вона так, і покидала всі колобки вниз в долину та що було сили пустилася за ними слідом.

Прибігла вона з гори, подивилася, а колобків і немає.

– Ось тобі й на!

Полізла мавпа назад. Йде і бачить: всі рисові колобки, що вона покидала з гори, застрягли на півдорозі в бамбукових заростях. Сидить біля них жаба і наминає колобки за обидві щоки.

Жили на одній горі жаба і мавпа. Ось одного разу приходить мавпа до жаби і каже:

– Там внизу, в долині, є закинуте поле. От би нам посіяти рис! Вродить – удвох їсти будемо! ..

– Ну що ж, – погодилася жаба. – Це можна. Давай разом з  завтрашнього дня і почнемо.

На тому і порішили.

На другий день заходить жаба до мавпи і каже:

– Сьогодні погода хороша. Підемо наше поле перекопаємо.

А мавпа їй відповідає:

– Шкода, не можу сьогодні – живіт розболівся.

Нічого робити, пішла жаба копати одна. Скопала вона поле і знову приходить до мавпи.

– Підемо, – каже, – садити рис. Сьогодні хороша погода…

Мавпа скривила пику і відповідає:

– Ох, знаєш, сьогодні так поперек ломить, що  нема сили терпіти. Вже  пробач, попрацюй одна.

– Що ж, нічого не поробиш, – сказала жаба і пішла сама садити рис.

Посадила рис і знову приходить до мавпи:

– Підемо на поле, сьогодні полоти в самий раз.

– Не можу, – відповідає мавпа. – Вчора впала з дерева, руку собі звихнула. Ти вже вибач, іди одна попрацюй.

– Ах ось воно що? Ну, нічого не поробиш.

І пішла жаба полоти одна.

Вродив рис на славу. Жаба знову приходить до мавпи.

– Ну, мавпо, дозрів наш рис. Підемо жати.

А мавпа знову відмовляється:

– Ти вже вибач, жабо! Захворіла моя тітка борсучиха, мушу сходити провідати її.

Так довелося жабі одній і жати рис, і сушити, і молотити, і в ступі товкти.

Нарешті вийшло чисте, відбірне зерно.

Прийшла мавпа, подивилася і каже:

– Ось це рис! Тільки, знаєш, шкода його так їсти. Давай разом колобків наробимо.

– Давай, давай, – погодилася жаба.

Наробили вони колобків, а мавпа знову своє:

– Не годиться нам так їсти ці колобки. Давай пустимо їх з гори. Хто перший добіжить до колобків, той і буде їх їсти!

Сказала вона так, і покидала всі колобки вниз в долину та що було сили пустилася за ними слідом.

Прибігла вона з гори, подивилася, а колобків і немає.

– Ось тобі й на!

Полізла мавпа назад. Йде і бачить: всі рисові колобки, що вона покидала з гори, застрягли на півдорозі в бамбукових заростях. Сидить біля них жаба і наминає колобки за обидві щоки.

Жили на одній горі жаба і мавпа. Ось одного разу приходить мавпа до жаби і каже:

– Там внизу, в долині, є закинуте поле. От би нам посіяти рис! Вродить – удвох їсти будемо! ..

– Ну що ж, – погодилася жаба. – Це можна. Давай разом з  завтрашнього дня і почнемо.

На тому і порішили.

На другий день заходить жаба до мавпи і каже:

– Сьогодні погода хороша. Підемо наше поле перекопаємо.

А мавпа їй відповідає:

– Шкода, не можу сьогодні – живіт розболівся.

Нічого робити, пішла жаба копати одна. Скопала вона поле і знову приходить до мавпи.

– Підемо, – каже, – садити рис. Сьогодні хороша погода…

Мавпа скривила пику і відповідає:

– Ох, знаєш, сьогодні так поперек ломить, що  нема сили терпіти. Вже  пробач, попрацюй одна.

– Що ж, нічого не поробиш, – сказала жаба і пішла сама садити рис.

Посадила рис і знову приходить до мавпи:

– Підемо на поле, сьогодні полоти в самий раз.

– Не можу, – відповідає мавпа. – Вчора впала з дерева, руку собі звихнула. Ти вже вибач, іди одна попрацюй.

– Ах ось воно що? Ну, нічого не поробиш.

І пішла жаба полоти одна.

Вродив рис на славу. Жаба знову приходить до мавпи.

– Ну, мавпо, дозрів наш рис. Підемо жати.

А мавпа знову відмовляється:

– Ти вже вибач, жабо! Захворіла моя тітка борсучиха, мушу сходити провідати її.

Так довелося жабі одній і жати рис, і сушити, і молотити, і в ступі товкти.

Нарешті вийшло чисте, відбірне зерно.

Прийшла мавпа, подивилася і каже:

– Ось це рис! Тільки, знаєш, шкода його так їсти. Давай разом колобків наробимо.

– Давай, давай, – погодилася жаба.

Наробили вони колобків, а мавпа знову своє:

– Не годиться нам так їсти ці колобки. Давай пустимо їх з гори. Хто перший добіжить до колобків, той і буде їх їсти!

Сказала вона так, і покидала всі колобки вниз в долину та що було сили пустилася за ними слідом.

Прибігла вона з гори, подивилася, а колобків і немає.

– Ось тобі й на!

Полізла мавпа назад. Йде і бачить: всі рисові колобки, що вона покидала з гори, застрягли на півдорозі в бамбукових заростях. Сидить біля них жаба і наминає колобки за обидві щоки.