Жаба та пташка хнан-соу

Це сталося давним-давно. Якось в Араканських горах пішов сильний дощ. Така злива полила, що з гір помчали цілі потоки води. Одна жаба вчепилася за пальму, що мчала за течією, і пливла на ній. А на кущі на березі гірського потоку сиділа маленька пташка хнан-соу. Побачила вона жабу і питає:
— Друже жаба! Ти звідки та куди?
Жаба задерла голову, подивилася, звідки голос, і відповідає:
— Я з міста Ан додому повертаюся.
— А що там чути, які новини?
— Страшні, страшні новини! Через сім днів прийде ураган зі зливою.
Пташка хнан-соу страшенно розхвилювалася і запитує:
— Це дуже небезпечно? А що робити? Як урятуватися від урагану?
— Це не так уже й важко. У місті так кажуть: якщо ти маленький, то заберися до когось великого в затишне містечко, там і пересидиш.

Хнан-соу дуже боялася урагану, ось і стала підшукувати собі когось побільше, щоб пересидіти негоду, як радила жаба. Їй пощастило: вона побачила на сухій гілці великого птаха яун-йін, який мирно спав. Пташка хнан-соу потихеньку залізла їй у найзатишніше місце під хвостом і притаїлася там. Великий птах міцно спав, налітавшись за день, і нічого не помітив.
Хнан-соу не терпілося дізнатися, коли ж налетить ураган зі зливою, і вона раз у раз висовувалася з під хвоста. Нарешті від цього прокинувся великий птах. Перелякався він так, що навіть підскочив зі страху, і суха гілка під ним зламалася.
Тріск гілки налякав мавпу, яка ласувала неподалік горіхами і мавпа впустила один горіх. Тут уже зчинився такий шум, що пташка хнан-соу вирішила: напевно земля розкололася. Горіх впав на курку і розбив яйце, яке бідна курка ще не встигла знести. Курка розсердилася і розрила мурашник. Мурахи злякалися і покусали свиню, одна з них вкусила її в сам п’ятачок. Свиня збожеволіла від болю, помчала на рисове поле, що належало князю, і все його витоптала.
Князь розгнівався і звелів зловити свиню.
А коли він став допитувати свиню, вона сказала:
– У мене трапилося нещастя; зла мураха вкусила мене в п’ятачок. Щоб потрапити до великого і благородного князя і розповісти про своє горе, я пішла та витоптала княже поле.

Князь вислухав свиню і велів упіймати ту мураху, що вкусила свиню в п’ятачок.
— Ти навіщо, — запитав князь, — вкусила свиню в п’ятачок?
А мураха у відповідь:
— Курка зруйнувала мій мурашник, ось я зі злості і вкусила свиню.
Тоді князь наказав покликати курку і почав її розпитувати, чи правду каже мураха.
— О, благородний князю, — відповіла курка. — Це мавпа вдарила мене горіхом так, що в мене яйце розкололося, те, що я ще не встигла знести. З гніву я розрила мурашник.
Кінця справі не було видно, тепер вина впала на мавпу. Звелів князь знайти її і допитати.
— Найнижче кланяюся високому князю, — почала мавпа. — Я сиділа на горіховому дереві і їла, як раптом птах яун-йін зламав гілку. Я злякалася і впустила горіх на землю. Ненароком розбила в курки яйце. Але я цього не хотіла.
Так як і після допиту мавпи винний не знайшовся, тоді привели на княжий суд великого птаха яун-йін. Стали його питати, як було діло.
— Скажу всю правду, о благородний князю, — ні слова брехні, — заквапився великий птах. – Я сидів на дереві, на сухій гілці і мирно спав. А в цей час пташка хнан-соу залізла до мене під хвіст і почала метушитися: то назовні висунеться, то знову сховається. Як я відчув це, прокинувся в страху і підстрибнув. Ось тут суха гілка піді мною і зламалася, а ламати я її і не думав.

Так князівський суд розслідував справу, опитував свідка за свідком, а винних ніяк не міг відшукати. І ось за наказом князя спіймали пташку хнаї-соу, про яку говорив великий птах яун-йін.
До твоїх послуг, пане, — сказала маленька пташка. — Сиділа я якось на кущі, а повз на пальмі пливла жаба з міста Ан. Коли я запитала, які новини в місті, жаба сказала, що йде страшний ураган. Тут я злякалася і за порадою жаби залізла в затишне містечко до великого птаха яун-йін. Там і причаїлася, щоб перечекати негоду, тільки іноді назовні виглядала.
Тоді князь звелів покликати жабу, щоб судити її. Коли стали допитувати жабу, вона відпиратися не стала і сказала:
– А я просто вирішила пожартувати над маленькою пташкою хнан-соу, от і обдурила її.
Розгнівався князь: адже через цей дурний жарт стільки всяких бід сталося, і він наказав:
— Щоб надалі жабі не кортіло обманювати, дати їй п’ятдесят ударів палицею.
Слуга приніс лозину і почав хльостати жабу. Вдарив раз – жаба підстрибнула. Вдарив другий – підстрибнула ще вище. І так з кожним ударом жаба стрибала все вище та вище.
З того часу й стали говорити: «Чим більше жабу б’єш — то вище вона стрибає».