ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Жабенята в червоних капелюшках

Казки Гелени Бехлерової

Жили собі в Зеленій Долині дві жабки — Скреко­тушка і Зелена Лапка.
Зелена Лапка довго роздивлялася довкола жовтими очима, дивилася на зелену траву, на зеленаву воду, на свій зелений плащик.
— Який бридкий оцей мій плащик! Не хочу та­кого!
— Бридкий? Чому? — здивувалася Скрекотушка.
— Ти тільки поглянь: зелена трава, зелена лепеха, зелена вода. І плащик на мені зелений. І на тобі! І звуть мене Зелена Лапка! І все таке зєлене-зелене. Ой, як нудно!..
— А в сонечок он червоні сукенки… і на сукенках чорні крапочки…— мовила Скрекотушка.— Давай за­просимо сонечок до себе в гості. Весело буде!
Зелена Лапка від радості аж лапками заплескала.
— Знаєш, що? Повісимо таке запрошення:

Хто вбрання червоне має,
Хай приходить, прилітає.
Нині в нас веселе свято
Для тих, хто має червоні шати.
У кого червоні беретики й шапки,
Запрошують в гості
зелені жабки.

От вивісили жабки запрошення на старій вербі.
Не минуло й години — прилетіла трясихвістка. Про­читала, труснула хвостиком:
— Це не для мене! Я не маю червоної шапочки!
Прилетіли горобці, прочитали й розлетілися:
— То не для нас! Ми не носимо червоних капе­люшків!
Прилетіло двоє дятлів. Читали, водили дзьобами по літерах, а тоді подивилися на себе у воду:
У нас червоні шапочки з пір’їнок. Це нас запро­шують. Підемо на свято!

Причалапала до верби велика стара жаба. Довго читала те, що написали жабки. Похитала головою:
— Нащо вам ті гості?
Як-то «нащо»? — обурилися жабки.— Буде ве­село!
— Ой, глядіть, щоб не вийшло з того лиха! — бур­котіла стара жаба.
Але жабки не слухали її. Не мали часу. Бо саме почулося: тук, тук, тук!

Це прийшли перші гості—дятли — й застукали у дерево так, як гості стукають у двері.
— Ласкаво просимо, ласкаво просимо! — радісно заскрекотали жабки.
Дятли низько вклонились. ї тоді жабки побачили їхні гарні беретики з червоних пір’їнок.
— А ось і сонечка! — вітали жабки нових гос­тей.— А он і маки йдуть!
— А то хто — за маками? Які чудові капелюшки!
Це з лісових хащів прийшли мухомори. Таких капе­люшків жабки не бачили зроду! Великі, червоні, а на них білі крапочки й сріблясті плямки.
Жабки розглядали гостей, широко розкривши вели­кі круглі очі. А самі дивилися на свої зелені плащики й зітхали:
— От якби нам такий комірець, як у маку!
— Сукенки в сонечок ще кращі!
— А в дятлів шапочки?
— Ні! Найкращі капелюшки в мухоморів!
Я б віддала десять зелених плащиків за один такий капелюшок! — вигукнула Зелена Лапка

…Пора було частувати гостей.

Подали жабки квітковий сік, лугову росу.
— Пийте, сонечка — припрошує Зелена Лапка.
— Може, ще келишок роси? — питає Скрекотушка. І подає чашечку сонечкові, а сама дивиться на його
чудову сукенку. Келих перехиляється, і сік — кап, кап… на траву!

Потім заграв оркестр цвіркунів.
Почалися танці.
Ой, не одна жабка забувала, в який бік кружляє коло, коли-треба притупнути, а коли плеснути в лапки!
Скрипки цвіркунів заграли саме тоненько-тоненько, задзижчали джмелі…

Аж тут раптом — біля самої верби… що це?
— Кла-кла-кла!
— Чорногуз! — перелякано скрикнули жабки.— Хто його сюди кликав?
Засміявся чорногуз, похитав дзьобом.
— А мої червоні панчохи? Адже ви самі написали:

Хто вбрання червоне має,
Хай приходить, прилітає.

Я теж хочу весело потанцювати на вашому святі. Але жабки не привітали гостя в червоних панчохах. Повтікали.
Тільки де-не-де поблискували у траві їхні жовті очі. Повернувся чорногуз сердитий на свій луг.
А жабки? О, жабки дуже скоро забули про свій переляк.
Вони саме радилися з сонечками, як шити комірці і сукенки в крапочки, приміряли капелюшки мухоморів.
Так минула година чи, може, й дві.
Ох, як весело стало тепер у Зеленій Долині!
Серед зеленої трави стрибають жабки. Як же гарно вбрані! Раз у раз заглядають вони у ставок, наче в дзеркало — одна поправляє комірець, друга обсмикує нову червону сукенку.

Тільки стара мудра жаба дивилася на жабок і хита­ла головою:
—  Ой, глядіть, щоб не було з цього лиха!
Але жабки навіть не глянули на неї.
Не помітили вони й чорногуза, який стояв у своєму гнізді і дивився згори на Зелену Долину.
— Що це там червоне стрибає по лузі? — дивується чорногуз.— ІЦо то може бути?
Злетів з гнізда і став віддалік.
— О! Диви-но: тут капелюшки самі походжають, там шапки стрибають!!!
Підійшов чорногуз ближче, під самісіньку вербу.
— Та це жабки! Ну й повбиралися! Кла-кла-кла! — розсміявся чорногуз.— Якраз для мене!
Та жабки нічого не чують.
— Я вже не можу дивитись на зелений колір!
— А я ніколи вже не зніму цього червоного капе­люшка!
— А я — червоної сукенки! — голосно кричали жабки.

А чорногуз усе ближче й ближче! Не поспішає, пово­лі переступає цибатими ногами у червоних панчохах. Ніколи ще не був він такий веселий!
Наспівує собі чорногузячим голосом:

Не втечеш від мене, жабко,—
Добре бачу твою шапку!

Аж тепер помітили його жабки!
Аж тепер почули його голос!
Одна — стриб! — сховалася у зеленій воді.
Даремно! Чорногуз добре її бачить і співає своєї:

Не сховаєшся, в лататті
Червоніє твоє плаття.

Скік! — причаїлася Зелена Лапка серед зеленого листя.
А чорногуз уже біля неї:

Серед листя добре бачу, Як червона шапка скаче!
Мудра стара жаба, що сховалася під великим зеле­ним листом, ледве встигла крикнути:
— Мерщій скидайте червоне вбрання!
Попадали в траву поспіхом скинуті капелюшки.
В один бік полетіла сукенка, у другий шапка.
А жабки у своїх зелених плащиках — стриб! — під зелений листок, в зелену траву, в зелену воду.

Позирає чорногуз на всі боки. Вже не співає. Торкнув дзьобом червоний капелюшок у траві. А ка­пелюшок не тікає!
— Куди поділися жабки? — дивується чорногуз.
Не бачить, що під листок сховалася одна — в зеленому, як лист, плащику. У траві причаїлася друга — зелена, як трава. Третя сидить у воді — у зеленому, як вода, плащику.
І все навколо таке зелене-зелене…
Похилив чорногуз довгого дзьоба! Ой, який же він був сердитий!
Не знайти йому вже так легко зелених жабок у зе­леній траві, в зеленій воді, серед зеленого листя!.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.4 / 5. Оцінили: 17

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Жабенята в червоних капелюшках”
Гелена Бехлерова
Переклад – Олени Вороніної
Видавництво : “Веселка”
Київ, 1980 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: