Жаби, що просили царя

Здалося жабам щось невгодне
Правління всенародне,
Ввижалось Їм, що це неблагородно
Без служби і на волі жить.
І от у слушну мить
Давай вони в богів Царя собі просить.
Хоч слухать невідь що боги не завжди згодні,
Однак цього разу послухав їх Зевес:
Дав їм Царя. Злітає з шумом Цар з небес,
І так на трон беркицнувся він браво,
Що ходором пішла болотяна держава.
З усіх тут жаби ніг
В багно порозбігались,
Хто як устиг, куди хто міг,
І пошепки тому Цареві дивувались,
Немов на чудо дивлячись гуртом.
Цар був насправді чудо: гречний,
Ставний, поважний і статечний,
Ще й велет — не обнять кругом.
Ну, як не глянь — на диво схожий!
І лиш одним він був негожий,
Що був той Цар — осиковим пеньком.
Шануючи його особу превисоку,
Не сміють спочатку підданці й підступить:
Всяк з жахом в осоці віддалеки сидить,
І дивиться тихцем, не роблячи ні кроку.
Та не знайти чудес таких,
Щоб світ до них пригледітись не міг.
І жаби теж спочатку острах свій забули,
А потім до Царя з відданістю майнули.
То ж спершу підповзли ницьма,
А там, зухваліший, сів боком крадькома,
Той спробував ще й сісти рядом;
А там, на диво всім, розбещений народ
Вже до Царя сідає задом.
Цар терпить все з небачених щедрот.
А трохи згодом, глянь, — хто тільки забажає,
Той на Царя стрибає.
За три дні їм такі набридли чудеса;
І знов молитва лине в небеса,
Щоб дав Юпітер в їх болотяну державу
Воістину Царя на славу!
Благання чуючи здаля, |
Послав Юпітер їм на царство Журавля.
Оце вже не пеньок, а Цар інакших правил,
Не любить визволять підданця він з біди.
Він винних просто їв: такі його суди.
Всяк винен був завжди,
Тож у Царя — гляди —
І снідання, й обід, й вечеря — все розправа,
На жителів болот
Приходять дні турбот.
Для них тепер щодня великий суд, — і от
Щоденно Цар по всій державі походжає,
Кого не стріне — вдень, чи уночі —
Ураз засуджує й ковтає.
Ще гірші, ніж раніш, і кумкання Й плачі,
Щоб милосердні боги
Царя прибрали в них з дороги,
Та іншого дали б, бо цей їх їсть, як мух;
Що навіть ніяк їм (ах, як це недоречно!)
Ні носа виткнути, ні кумкнути безпечно,
Що нинішній їх Цар жахливіш від посух,
— «Чому ж ви спершу жить щасливо не зуміли?
Чи ж не мені, кажіть», — їм гримнув з неба глас:
«Спокою не було од вас?
Не ви мені Царем всі вуха прошуміли?
Дав я Царя? — так надто він плохий!
Кінця між вас немає змовам.
Дав іншого — так цей для вас лихий.
Живіть же з ним, щоб гірше не було вам!»

Переклад М. Пригари