Жадібні багачі і Зіннят-агай

В давні часи був один багач. Звали його Саран-бай. Був Саран-бай жадібним і скупим. От якось зібрався він їхати на ярмарок. Устав з самого ранку і почав думати, що б – узяти на дорогу поїсти.

А чого тільки не було в нього: і овець, і кіз, і гусей, і курей — усього було рівно по тисячі голів. Борошна в нього теж було рівно тисяча пудів.
І от думає жадібний багач Саран-бай:

«Якщо заріжу одного гусака на їжу в дорогу, то залишиться тільки дев’ятсот дев’яносто дев’ять гусей; якщо заріжу одну курку, то теж залишиться тільки дев’ятсот дев’яносто дев’ять курей; якщо напечу хліба з одного пуда борошна, то залишиться теж тільки дев’ятсот дев’яносто дев’ять пудів; якщо заріжу одну вівцю, то залишиться теж тільки дев’ятсот дев’яносто дев’ять овець. Так втратиться рівний рахунок добру!»

І не знає жадібний багач, як йому бути. Пішов він за порадою до сусіда Давлет-бая, такого ж жадібного, як він сам. Сусід теж збирався їхати на ярмарок. Саран-бай спитав:

— Що робити, сусіде? Що взяти в дорогу?

— Знайшов над чим сушити собі голову! Накажи Зіннятові зарізати свого гусака — він теж їде на ярмарок.

Зрадів пораді жадібний багач і поспішив до бідного Зіннята:

— Сусідоньку, Зіннят! Відвези нас з Давлет-баем на ярмарок і заріж свого гусака на дорогу.

Не хотілось їхати Зіннят-агаю, та перечити багачеві не насмілився. Повіз він жадібного Саран-бая з його сусідом Давлет-баєм на ярмарок, а на дорогу зарізав свого гусака.

От зупинилися вони ночувати в одному селі.

Жадібний багач і жадібний сусід його думали про одне: як би ухитритися з’їсти всього гусака і не ділитися з своїми супутниками.

Жадібний багач Саран-бай придумав таку хитрість: кому присниться уночі гарний сон, той і з’їсть цілого гусака.
Полягали спати. Всю ніч жадібний багач Саран-бай і жадібний сусід Давлет-бай думали, як би краще обдурити інших і самим з’їсти цілого гусака.

Ранком жадібний Саран-бай почав розказувати:

— Ну, супутники мої, ось який гарний сон я бачив: сиджу я в себе вдома, раптом підкочує до мого ганку один чоловік на парі рисаків і питає: «Чи вдома господар?» Я виходжу йому назустріч: «Ходімо, Саран-бай,— каже він.- Я приїхав за тобою!» Я сів і поїхав. І от привіз він мене в таке місце, що ні в казці сказать, ці пером описать. Навкруги квіти, фруктові дерева, всюди співають пташки. Виявляється, ми приїхали в рай. От підходить до мене один ангел і говорить: «Ти, Саран-бай, будеш жити тут». От який сон я бачив! Просто чудо!

Потім почав розказувати його сусід Давлет-бай:

— А мені снилося, що я на красивому білому коні піднісся до самого аллаха. Прилетів я на небо і бачу — там зібралися всі багаті і знатні люди. Вони ласкаво прийняли мене і вгостили добре,— закінчив він свою розповідь.

Настала черга Зіннятові розповісти свій сон — Що й казати, обидва ви бачили дуже гарні сни, — по¬чав Зіннят спокійним голосом,— а мене ви залишили самого. Один з вас поїхав у рай, другий піднісся на небо. А я не знав, шо ви там залишитесь недовго. Захотів я їсти, та й з’їв усього гусака, а вам нічого не залишив.

Жадібний багач Саран-бай і жадібний сусід його Давлет-бай тільки роти пороззявляли від подиву. Вони не знайшли що сказати, і довелось їм повернутися додому голодними.