Жадібний Пак

У давнину жив у Алмазних горах жадібний Пак. На що не погляне – все хоче собі забрати, і все йому мало.

Одного разу попався у його капкан бурундук, та не простий, а зі срібною шерстю.

Зрадів Пак. Схопив бурундука – вбити хотів. Раптом заговорив бурундук людською мовою:
– Не вбивай, випусти мене. Дам тобі срібла, скільки ти попросиш.

– Скільки попрошу? Зроби так, щоб усе, до чого я доторкнуся, ставало сріблом і щоб ніхто, крім мене, не міг це срібло взяти, тоді відпущу, – сказав жадібний Пак.

– Буде по-твоєму, – відповів бурундук.

Жадібний Пак схопив капкан – став капкан срібним. Випустив тоді Пак бурундука, додому поспішив. Біжить – від радості себе не пам’ятає.

До дверей доторкнувся – срібними стали перед ним двері.

У хату увійшов, кухлик для води схопив – став і той срібним. Зняв черевики, хотів їх поставити біля порога – а черевики срібні. Килимок на підлозі – і той під руками Пака на срібло перетворилася. Жадібний Пак зовсім збожеволів від такого багатства. Бігає по хаті, по подвір’ю і всього торкається. Бігав, бігав – втомився, їсти захотів. Та ось біда: вся їжа на срібло перетворюється. Тарілку з рисом взяв – і тарілка, і рис, і палички для їжі відразу срібними стали. Хоче Пак їсти, та не може. «Як-небудь потерплю, – думає жадібний Пак, – зате яким я став багатим! Всі мені тепер заздрити будуть».

І дійсно – знайшлися такі люди, що Паку заздрили, та тільки недовго.

Стали всі помічати, що товстий жадібний Пак перетворився на Пака тоненького: день за днем все тонше та тонше стає. Невдовзі і зовсім охляв. Ліг жадібний Пак у свою холодну, жорстку срібну постіль, та й помер від голоду та холоду.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: