TOU

Жадоба золота

Африканські казки

Того вечора гіркі думки снували в го­лові великого чаклуна Фатали: обидва його учні Мамбі і Коджу, які сім років навчалися в нього премудрощів мистецтва, заявили про свій намір піти від нього. Спочатку старий розсердився і накинувся на юнаків з прокльонами, погрожуючи громами й блискавками. Та Мамбі й Коджу незворушно витри­мали той натиск і знову зажадали, щоб він відпустив їх. Ба більше, вони заявили, що як він їм відмовить, то вони підуть і без дозволу. Палаючи бажанням звільнитися, Мамбі й Коджу зайшли ще далі в своєму нахабстві і оголосили вчителю, що не вірять більше в його надприродну силу і не зби­раються бути чаклунами в своєму селі. Саме цього великий чаклун не міг їм подарувати, бо навіщо ж тоді чаклуни, коли ніхто не слухатиметься їх? І по­думав чаклун Фатала, що без своїх вірних послідовників рід великих чаклунів, цих мудрих посередників між мертвими духами, святощами і людьми, невдов­зі згасне. Все змінюється, все згасає в цьому світі.

Затамувавши лють, Фатала вирішив розпрощатися з відступниками. По­кликав він Мамбі й Коджу та й каже:

— Орел не турбується, як зронить кілька пір’їн з хвоста. Ви хочете від мене піти,— гаразд, я згоден. Раз ви більше не вірите в святощі, які запові­дали нам предки, я не буду вас затримувати біля себе. Сім літ, сім сухих сезо­нів і сім сезонів дощів ви згаяли даремно, підкоряючись звичаям, яких не любили і не розуміли. Вас не привабили ні захопливий світ померлих, ні свя­тині, які промовляли моїми вустами, ні таємниці рослин і тварин. Недарма кажуть, що не всі здатні осягнути надприродне, і ви — живе свідчення того.

Я знаю, що все на цій землі пливе, як вода в річці, і зникає, як калюжі після дощу. Наші вірування відступають перед віруваннями, які не визнають наших молитов, а ті, в свою чергу, хитаються під владою грошей, якій ви всі, хто сумнівається, поклоняєтесь.

Я ж за мої знання, за будь-яку таємницю, яка мені відкривається, віддав би все золото світу.

Коли я бачу, як маячить минуле, як займається майбутнє, то вже не тур­буюся про недоліки сучасного. Проте за сім років страждань, що ви їх зазнали біля мене, я вам зроблю подарунок.

Якби ви були бездоганними учнями, я передав би вам усю свою силу. Але ви більше в мене не вірите, тому я подарую вам талан, якого ви збиралися шу­кати по білому світу. Ви станете багатшими і могутнішими за будь-якого чаклуна в світі. Але користь від цього талану вам буде лише тоді, коли ви здобудете віру в себе і в ще дещо. Я даю вам чарівний ріжок. Варто вам на ньому заграти, і він принесе вам цей талан.

Сказавши це, чаклун повернувся до учнів спиною.

Мамбі й Коджу подякували вчителеві і взяли чарівний ріжок, зроблений з рога антилопи і обтягнутий мавпячою шкурою, на якій було нашито дев’ять сліпучо-білих черепашок-каурі.

Наступного ранку, о тій порі, коли жінки йдуть до річки брати воду, юнаки йшли із селища, насолоджуючись першими хвилинами свободи. На радощах вони пройшли таки добрячий шмат шляху, не відчуваючи втоми, не розмовля­ючи між собою і навіть не озираючись назад. Перед очима в них ще стояв ве­личезний Фатала, і слова чаклуна ще звучали у їхніх вухах. Вони знали, що заспокояться лише тоді, коли відійдуть якомога далі від свого грізного вчителя.

Йшли вони довго-довго, обминаючи села, де тільки можна було. Сонце палило савану своїми променями, розпечена земля обпікала босі ноги, спрага душила за горло, піт сліпив очі. Але вони мали йти вперед, тікати, не спи­няючись, щоб якомога швидше забути селище чаклуна.

Через кілька днів цієї виснажливої подорожі Мамбі й Коджу вийшли якось по обіді на межу савани й пустелі. Вони так стомилися, що стали потроху забувати прощальну промову чаклуна. Посідали на землю й почали думати, як бути далі, бо, поспіхом тікаючи, попрямували не до своїх сіл, а вбік. Тепер на невидимій межі між деревами й пустелею вони зрозуміли, що їхня безглузда подорож скінчилася.

Сонце вже повільно котилося до обрію по чудовому тлі жовтих та черво­них хмар, коли друзі помітили караван багатих купців. Вони сховалися в ку­щах і звідти спостерігали, як у супроводі арабських вершників безпечно і неквапно йшли навантажені товарами віслюки й верблюди. Коджу прошепотів, що саме тепер час випробувати чарівний ріжок. Мамбі погодився. Він дістав ріжок, підніс до рота й подув. З ріжка вирвалося оглушливе ревіння лев’ячої зграї. Жах охопив караван. Коні ставали дибки і викидали із сідел вершників, верблюди скидали свою ношу на землю, віслюки з неймовірним ревом звіль­нялися від поклажі. Люди й тварини повтікали, кинувши напризволяще кара­ванний скарб.

Мамбі й Коджу вийшли зі своєї схованки. Вони повідкривали тюки й ящи­ки, порозбивали скрині й забрали найлегші і найкоштовніші речі: золото, амбру, діаманти, бронзові касетки. На довгих мотузках вони опустили здобич до криниці, яка була неподалік, а тоді знову повернулися до своєї схованки. Через деякий час купці почали вертатися один по одному, ведучи на поводі тварин, які ще тремтіли від страху. Боячись, що лев’яча зграя от-от може повернутися, купці не стали перевіряти, чи ціле їхнє добро, а швидко пован­таживши все на віслюків, коней та верблюдів, пішли далі.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Казки народів Африки”

Упорядник- М. А. Венгранівська

Переклад – О. Букреєва

Видавництво:”Веселка”

Київ, 1993 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: