<

Жовтий лелека

Китайська народна казка. Читати українською онлайн.

Кажуть, що жив колись у Фучжоу один бідний студент. Звали його Мі. Ходив Мі по вулицях, грав на флейті веселі пісні, і бідняки подавали йому хто скільки. Так він і харчувався. Одного разу зайшов Мі до чайної, щоб випити чашку чаю. Господар чайної нагодував і напоїв бідняка. Настав час іти. Підвівся Мі та сказав:

– Грошей у мене немає, заплатити за все, що я тут випив і з’їв, мені нема чим. Однак я не хочу залишатися невдячним.

– Ось, дивіться! – І Мі вийняв з кишені шматок жовтої крейди і намалював на стіні чайної лелеку.

Лелека був зовсім як живий, тільки жовтий.

— Цей лелека, — сказав Мі, — принесе вам вдесятеро більше грошей, ніж я заборгував. Кожного разу, коли зберуться люди, якщо тричі плеснути в долоні, він буде сходити зі стіни і танцювати.

– Тільки дивіться, – попередив Мі, виходячи з чайної, – ніколи не змушуйте лелеку танцювати для однієї людини. І якщо вже таке трапиться, то знайте – це буде востаннє. А тепер прощайте!

Пішов Мі, а господар чайної з подивом дивився на лелеку і не знав, вірити чи не вірити тому, що сказав студент.

Коли на другий день у чайній зібралося багато людей, господар вирішив все ж таки спробувати. Він попросив усіх тричі плеснути в долоні.

Усі дружно заплескали в долоні, і одразу же жовтий лелека зійшов зі стіни на підлогу чайної.

Він змахнув крилами і почав танцювати. Та ще як весело і кумедно! Гості були у захваті.

Коли лелека пішов назад на стіну, ніхто не міг повірити своїм очам. Усі мацали стіну, роздивлялися малюнок і дивувалися.

Чутка про таку дивину рознеслася всюди. У чайній стало багато відвідувачів, – всі хотіли бачити жовтого лелеку. Господар торгував з ранку до ночі та багатів з кожним днем. Обіцянка студента Мі здійснювалася.

Навіть на вулиці перед чайною завжди юрбився народ, заглядаючи у вікна. Охоче і весело танцював лелека для бідних людей.

Але якось проїжджав повз чайну жадібний мандарин зі своїми слугами. Побачив він, що народ юрбиться біля вікон чайної, і послав слуг дізнатися, в чому справа. Слуги повернулися і розповіли все мандарину. Мандарин відразу же захотів подивитися на жовтого лелеку. Увійшов він до чайної і бачить: скрізь сидять селяни, ремісники та інший бідний люд.

– Геть усі звідси! – закричав мандарин. – Не для вас така дивина, а для мене одного!

Одразу налетіли на гостей охоронці мандарина з палицями і всіх розігнали. Залишився мандарин сам. Почав плескати в долоні. Але лелека навіть не поворухнувся. Тоді кинув мандарин на стіл срібний злиток і крикнув господареві чайної:

– Накажи лелеці танцювати для мене!

Побачивши срібло господар забув про все. Став він позаду мандарина і теж заплескав у долоні. Але лелека тільки повернувся до них спиною, настовбурчився, заплющив очі та так і застиг. Тоді наказав мандарин охоронцям:

– Візьміть цього лелеку і віднесіть до мого палацу! Там він у мене затанцює!

Кинулися охоронці з алебардами і мечами до стіни. Вирубали вони цілий шматок стіни разом із жовтим лелекою. Вийшов мандарин з чайної, сів на свої ноші та вирушив до палацу. А охоронці понесли за ним жовтого лелеку. У палаці мандарин наказав розмістити лелеку на підставці у гарному обрамленні, оточити квітами у дорогоцінних вазах та запалити різнокольорові ліхтарики. Потім сів мандарин у крісло навпроти лелеки і урочисто тричі ляснув у долоні. Але лелека тільки сховав голову під крило, щоб не бачити мандарина та його палацу. Плескав, плескав мандарин – всі руки відбив, а птах так і не зрушив з місця. Тоді мандарин вирішив, що лелеці нудно танцювати самому, і сам почав танцювати. Але коли мандарин підскочив надто близько до жовтого лелеки, той раптом висунув голову з-під крила і клюнув мандарина прямісінько в чоло! Мандарин так і сів на підлозі.

– Рубайте цю кляту птицю! – закричав він охоронцям. – Для бідняків він танцював, а мене, мандарина, клює! Смерть йому!

Підбігли охоронці до жовтого лелеки, замахнулися мечами, але тут хтось гучно постукав у двері. Кинулися охоронці до дверей, відчинили їх, дивляться, а перед ними стоїть студент Мі і мовчить. Мандарина аж затрусило від такої зухвалості, йому навіть забракло слів, щоб наказати охоронцям прогнати студента. Мі вийняв з футляра свою флейту, і звуки веселої пісеньки залунали по палацу. В ту ж мить жовтий лелека стрепенувся, зробив крок і зійшов зі стіни. Мі заграв ще веселіше і рушив до дверей, а жовтий лелека пішов за ним. Занімівши від подиву дивилися мандарин і охоронці на дивного птаха. А Мі все йшов і йшов разом зі своїм жовтим лелекою, поки не зник з очей. Кажуть, що з того часу мандарин ніколи більше не бачив жовтого лелеки; чарівний птах під звуки флейти Мі танцював на площах та базарах тільки для бідних людей.

Подобається!

Сподобалась казка? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Волшебный котел” – збірник

Китайские народные сказки

Видавництво “Станица – Киев”, Київ, 2002 р.

Залишити коментар