ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Жукова таємниця

Оповідання Олега Буценя

Всі хлопці і дівчата нашої ланки безнадійно похнюпили носи. Хіба ж тут не зажуришся, коли до змагань лишилося три дні, а модель нашого човна — і якого човна! — ще не готова! І що найприкріше, її головного і єдиного конструктора Славка Перегуду поклали в ізолятор.
— Свинка, — невдоволено похитала головою лікарка.— Ніяких відвідин, ніяких побачень,— забороняю!
А без Славка у нас нічого не клеїлось. Ніхто до ладу не знав, як кінчити той човен з пружиною від заводного іграшкового автомобіля. Бо Славко його придумав сам, із своєї власної голови, і ніяких креслень у нас не було. Він уже робив такий удома.
Всі спроби встановити із Славком хоч який-небудь зв’язок провалились. Білий будиночок ізолятора надійно охороняла злюща-презлюща медсестра Таїса Павлівна. І досить було нам лише наблизитись до огорожі, як наче з-під землі виринала її довга постать у білосніжному халаті.
— Не галасуйте,— кричала Таїса Павлівна нам з ганку.— Тут хворі.
Вона, напевно, бачила все крізь стіни. Бо нащо вже мастак наш Жучок лазити по-пластунському, а й він засипався з першої ж спроби. І потім довелось усій ланці червоніти на лінійці…
Довго ми мудрили-гадали, але так ні до чого й не додумались.
Якось після сніданку всі пішли на річку купатись і випробовувати свої моделі, а ми поплентались до майстерні, що стояла в найдальшому кутку табору, за пральнею. І тільки почали метикувати, як прикріпити до човна пружинний механізм, коли у майстерню влетів упрілий Жук, захеканий, наче за ним сто собак гналося, і радісно виголосив:
— Привіт од Славка! Він сказав ставити два гвинти на одному стрижні. Ну чого ви так вирячились на мене? — Про всяк випадок Жук позадкував до дверей.— Це Славко придумав, не я… Він так сказав.
— Слухай, Жук! — Ми оточили його щільним кільцем.— А ти часом не бре-бре? Кажи, як ти його бачив?
— Чесне піонерське! — заквапився Жук.— Все по правилах, ніяких порушень. І зв’язок надійний.
— Який зв’язок? — грізно підступив до нього Михась, наш ланковий.— Кажи, як ти розмовляв із Славком?
Від колючого погляду Мишкових очей Жук ураз зіщулився, наче поменшав ростом, насупився, але тут же войовниче задер кирпу:
— Не скажу, раз ви такі. Це — секрет. Моя таємниця!
Звичайно, така відповідь нас аніскілечки не задовольнила. Навпаки, ще дужче розпалила цікавість. Адже всі ми добре пам’ятали, чим скінчилися наші недавні спроби перехитрувати медсестру Таїсу Павлівну — надійного стража ізолятора. До того ж і на лінійці нас примусили дати чесне піонерське, що за огорожу ізолятора ми й носа свого не поткнемо. А тут Жук із такою новиною… Ми йому, звичайно, трошки надавали для порядку, хай не ображається. Та він упертий: затявся — таємниця, і край.
Так ми з нього більше нічого й не витягли. А може, воно й краще: ще хтось розпатякається, бовкне, а тоді і ця ниточка обірветься.
Хай уже це буде його таємницею.
Отож ми гарячково взялися до човна. Лише Жук вдоволено походжав собі по майстерні, заклавши руки в кишені коротких штанів, і з нетерпінням чекав, аби у нас щось не вийшло. А тоді, мов на крилах, шугав із сарая просто в кущі і за кілька хвилин приносив від Славка відповідь.
Ми вже починали звикати до цих таємничих Жукових рейдів, хоч потайки всі заздрили його кмітливості: як йому вдалося приспати пильність всюдисущої Таїси Павлівни? Робота тепер посувалася швидко, наче Славко був поряд з нами, а головне — ми вже не боялися щось наплутати: Жук бездоганно виконував свої обов’язки.
За два дні ми урочисто понесли нашого човна до річки. Майже весь загін прибіг подивитися на нього. Михась обережно накрутив ключиком пружину й опустив човен на воду. Той, наче птах з тенет, виприснув з Михасевих рук і рвонувся вперед. Його довгий ніс розтинав річкові хвилі, наче справжній крейсер. Нам здавалося, що це був найшвидкохідніший у світі корабель! Та коли потім поглянули на човни інших ланок, що неподалік од нас краяли річковий простір, ми по-справжньому захвилювалися. Ті човни, хоч і були з гумовими моторчиками, чомусь пливли так само швидко, як і наш.
Жук терміново помчав до Славка. Він, бідолаха, навіть і скупатися не встиг. А повернувшись, відвів хлопців убік і гаряче зашепотів:
— Славко сказав, щоб ми… щоб ми більше загнули гребний гвинт, щоб крутився з цим самим… повним навантаженням.
Ми радісно накинулися на Жука і з вдячністю надавали йому щиглів.
Ні, Жук справді був чудовий зв’язківець!
А Вовка Плющ від заздрощів таки накапав старшій вожатій, що наш Жук бігає до Славка в ізолятор. Тільки з цього все одно нічого не вийшло. Всім на диво, за Жука несподівано заступилася сама Таїса Павлівна. Чим він її приворожив — ніхто не міг здогадатися.
Тільки наступного дня Жукова таємниця несподівано розкрилася. Наш човен швидше за інші перетнув річку і посів перше місце. Ми тричі дружно гримнули «ура!». І Жук, не тямлячи себе від радощів, не витримав. Прудко вискочив на кручу, дістав з кишені маленьке люстерко і пустив зайчика в напрямку ізолятора — це був його сигнал. А тоді розв’язав галстука, в другу руку взяв панамку і… по-морському засигналив Славкові про нашу перемогу. Як справжній моряк, засигналив.
Ми стояли і дивилися, мов зачаровані, на його вправні, чіткі рухи. І лише тепер згадали, що вони із Славком добре знали семафорну азбуку, бо давно вже вирішили стати моряками.
Молодець, Жучок! І ми на його честь ще раз гримнули «ура!».
Навіть вожата нас підтримала.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
Олег Буцень — “Наше відкриття”
Оповідання для молодшого шкільного віку.
Художник: Володимир Гончаренко
Видавництво “Веселка”, Київ, 1977

1 Коментар
  • Влад
    17.05.2022 09:40

    Мені дуже подобаєця ми зараз зі класом його читаєм

    0
    0
Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: