Журавель

Зібрав колись журавель птахів

З усього білого світу. Захотілося йому стати їхнім володарем – пташиним ханом. Позліталися до нього всі птахи, окрім однієї найменшої пташечки. Звали її Буксергін. Гарнесенька така, співуча, як соловейко.

Довго чекали на неї птахи.

Журавель раз у раз свою довгу шию витягав, дивився, чи не летить гарненька пташечка, завбільшки з палець. Нарешті не витримав, пішов шукати Буксергін.

Коли бачить – сидить Буксергін у траві.

Як розсердився журавель, як гримне на неї:

– Ти чого досі не летиш?

Усі птахи на тебе чекають!

– Я з далекого вирію летіла, втомилася дуже. Хіба ж не бачиш: сиджу, відпочиваю, комашок дзьобаю.

Ще дужче розлютився журавель:

– Через тебе я досі ханом не став! – і ну топтати Буксергін. Праве крилечко їй зламав.

Гірко заплакала Буксергін. Позліталися птахи, оточили її, розпитують:

– Що сталося? Чого плачеш?

– От журавель на мене прогнівився, крилечко мені зламав, злетіти не можу.

Тут птахи заджеркотіли, зацвірінчали:

– Ой-ой! Не треба нам такого лютого хана! Він нам усім крила поламає. І стали журавля судити…

– Треба,– кажуть,– його покарати!..

І таке присудили: коли журавель летітиме у вирій та з вирію – хай несе на спині Буксергін!

Ще й досі можна побачити: летить у вирій журавель, а на спині в нього сидить дрібнесенька пташка.