TOU

Журавка

Оповідання Миколи Магери

Олесь вихором увірвався на подвір’я. Перелякані кури порозбігалися хто куди. Хлопець, притримуючи рукою щось за пазухою, шмигнув за хату, присів навпочіпки перед купою битої цегли, швидко розгорнув її і витяг невелику дерев’яну скриньку. Зняв кришку і усміхнувся: там були пташині яйця.
— А це буде восьме,— прошепотів Олесь сам до себе і поліз рукою за пазуху.
Незчувся, як за спиною появилася мати.
— За тобою вовки гналися?
— Га? — злякано зиркнув хлопець на матір, затуляючи спиною скриньку.
Вилинялі на сонці материні темно-русі брови зійшлися на переніссі.
— Що там у тебе? — нагнулася вона над хлопцем.
— Нема нічого.
— Витягуй!
— А бити не будете? — боязко кліпнув очима Олесь.
— Я довго ще стоятиму? — гримнула мати. Хлопець витяг з-за пазухи брудну тремтячу руку. На долоні лежало велике зеленувато-буре яйце з темними цятками.
— Людоньки, це ж ти якого птаха розорив гніздо? — скрикнула мати.— Чого мовчиш? Чи заціпило тобі?
— Микита каже, що то журавлине,— тихо буркнув Олесь, не піднімаючи голови.
— Журавлине? — аж кинулася мати.— Де ж ти його надибав?
— То Микита…— шморгнув кирпатим носом Олесь.
— Патоньку мій, що ж це робиться?! Справді, ніби пара журавлів кружляла над болотом. Кажи, лобуряко, де взяв яйце?
— У Микити за ножика виміняв,— пробелькотів хлопець.— У нього було два яйця. Одне він уже видув, а це…
— А Микита де взяв яйця?
— На купиння лазив… Він примітив, де журавлі сідали. Спочатку на човні плив, а потім на дошках плазував. Це далеко.

— На купиння?
— Ага.
— А ти чого там був? І ти лазив?
— Ні, мамо.
— Дивись мені, хлопче! А що то за скринька в тебе?
— Колекцію збираю.
— Яку?
— Пташиних… яєць,— видавив із себе Олесь.— Дивіться, всього сім, а в Микити — повна скринька шкаралуп.
— Це ви стільки пташок занапастили?
— Я віднесу Микиті,— зарюмсав Олесь.— Він у гніздо покладе.
— Не смійте більше на купиння ходити! — гримнула мати.— Дай сюди яйце. Ото горенько. Що ж з ним робити? Може, під гуску підкинути? Якраз сидить з учорашнього дня.
Попробую. Вигріває ж курка качат…
— І журавлик вилупиться?
— Хіба я знаю? Попробую.

Мати пішла до сіней, де у великому плетеному з лози кошику сиділа гуска. Звідти висунулася сіра голова з довгим дзьобом і погрозливо засичала.
— Не гнівайся, гусонько, що турбую,— ласкаво погладила мати гуску по голові.— Сиди, сиди, люба, я під тебе
ще одне яйце підкину.
Хлопець чекав, поки мати гомоніла до гуски. Він знав, що не забудеться йому ні купиння, де торік загрузло теля і втонуло, ні розорене гніздо журавля.
— Чого стоїш, лобуряко? Чекаєш, щоб прут проїхався по спині?
— Та чекаю ж,— погодився Олесь.
— Пообідаєш і сядеш уроки вчити.

Олесь з вдячністю подивився великими синіми очима на матір і полегшено зітхнув.
Щодня Олесь заглядав до гуски. Йде до школи — і за двері, повернеться додому — і знову до гнізда. До його відвідин навіть гуска звикла, бо й сичати перестала.
Якось хлопцеві приснився журавель: цибатий, довгошиїй, з пухнастим хвостом. Точнісінько такий, якого здалека бачив колись на болоті.
Олесь навіть наважився підійти до вчительки Валентини Михайлівни. Вона була сама в біологічному кабінеті.
— Добрий день, Валентино Михайлівно.
— Добрий день,— відповіла вчителька.— Заходь, чого ж ти стоїш на порозі?
— Я хотів запитати…
— Ти в другому чи третьому класі?
— У другому.
— Як же тебе звати?
— Олесем.
— Що ж ти хотів запитати, Олесю?
— Чи може гуска вигріти журавля з яйця? — випалив одним духом Олесь.

Валентина Михайлівна пильно подивилася на учня, задумалась. Потім почала міркувати вголос:
— Розміром у гуски й журавля яйця майже однакові, тривалість інкубації яєць гусей — двадцять дев’ять днів. Мабуть, так само буде і в журавлів.
Вчителька помовчала трохи і запитала:
— А чого ти питаєш, Олесю?
І хлопець, збиваючись, розповів про журавлине яйце. Валентина Михайлівна уважно вислухала його і сказала:
— Журавлі зараз дуже рідкісні птахи. Мати добре зробила, що підклала яйце під гуску. Може, й справді вилупиться журавель. Все можливе, Олесю. Тільки не чіпайте гуску, хай посидить на день-два більше. Отак і передай мамі.
— Добре,— радісно блиснув очима хлопець.
— А ще в мене прохання до тебе і твоїх друзів: не розорюйте пташиних гнізд. Ось Микита, про якого ти розповів, фактично знищив двох журавлів. А цих птахів не так багато є. Та не лише цих. Кожну пташку треба, Олесю, оберігати. Ти зрозумів мене?
— Зрозумів, Валентино Михайлівно.
— А якщо появиться пташеня, то не забудь мені сказати. Не забудеш?
— Ні, ні,— позадкував хлопець до дверей.— До побачення.
— До побачення, Олесю.

Вже гусенята почали лупитись, вже для Олеся в школі канікули настали, а журавленяти все не було.
Одного ранку, коли Олесь збирався гнати пасти корову, він почув у сінях незвичайний протяжний писк. Коли підбіг до гусячого гнізда, то голосно скрикнув:
— Мамо, мамо! Журавленя!
Мати вискочила з кухні ї аж сплеснула руками:
— І справді журавель!
Пухнасте довгоноге пташеня сиділо зверху на гусці. Мати схопила журавля в руки, похукала на нього і понесла до ящика, де вигрівалися гусенята.
— Мамо, дайте потримати журавлика, — попросив Олесь.
— Не можна, сину, він ще дуже кволий.
— А журавлик буде жити?
— Хіба я знаю?
— Чим ми його годуватимем?
— Тим же, що й гусенят.
— Мамо!
— Чого ще?
— То ви догляньте журавлика.
— Іди, хлопче, поки добра. Бо як Лиска шкоди наробить…
— Не Лиска, а Ракета.
— Ти ще тут крутишся?
— Іду вже, йду.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.6 / 5. Оцінили: 7

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Журавлик”
Збірка оповідань
Микола Магера
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1974 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: