<

Жужуля

Казки Михайла Пляцковського

Ніхто не любив бджолу Жужулю, бо була вона дуже вредною. Усім від неї діставалося. Питається: навіщо в чужі справи свій хоботок пхати? А Жужуля пхала. І, крім того, завжди її щось злило. Обідає кролик Качанчик, а Жужулю зло бере. Танцюють різнокольорові метелики польку, вальс або якийсь інший танок, а Жужуля незадоволена. Грає слоненя Лус гами на акордеоні, а Жужуля місця собі не знаходить. Тепер ви самі розумієте, чому нікому не хотілося дружити із Жужулею.

Ось що одного разу з цією самою Жужулею сталося. У понеділок, ні, здається, у вівторок чи в середу, а точніше — у четвер, але, можливо, й у п’ятницю тигренятко Смугастик сидів у зручному кріслі під великим банановим деревом, читав товсту книжку і запивав кумедні історії апельсиновим соком. Треба зауважити, що Смугастик брав у бібліотеці всі книжки підряд, бо тільки нещодавно навчився читати — і йому було все цікаво. Але найбільше він любив читати вголос веселі книжки. При цьому Смугастик голосно сміявся. Того дня, про який йде мова, Смугастику попалася особливо весела книжка. Він так заливався від сміху, що в нього навіть сльози на очах виступили. Пролітала повз Жужуля. Почула, що Смугастий регоче, і присіла ззаду на спинку крісла.

Смугастик Жужулю не помітив. Читає. Підстрибує від захоплення. Набридло Жужулі на чужу радість дивитись — і почала вона навколо Смугастика кружляти і дзижчати. Тут тигреня помітило Жужулю і запитує:

— Чого це ти навколо мене в’єшся? Місця тобі мало, чи що?

— А я хочу тебе вжалити, — відповідає Жужуля.

— Вжалити? А що це таке?

— Це дуже боляче!

— Навіщо ти хочеш мені зробити боляче? — обурився Смугастик. — Хіба я тебе чіпав?

— А я тебе вжалю, бо мені не подобається… твій сміх!

— Може, мені теж не подобається, як ти дзижчиш біля мого вуха! Скажи, хіба я запрошував тебе у гості?

– Правильно. Не запрошував. А мене ніхто в гості і не запрошує.

— Але ж це погано! Ти не маєш друзів.

– Подумаєш, друзі! Якщо мені заманеться, я сама в гості прилечу без жодного запрошення!

–  Це не культурно.

— Ось ще культурний знайшовся! Зараз я вжалю тебе в ніс! — пропищала Жужуля і давай нападати на тигреня.

Смугастик тільки лапами відмахується і бурчить. А сам думає: як вредну Жужулю провчити краще?

Нарешті придумав і каже:

— Послухай, Жужуля! Не треба мене жалити. Якщо ти до мене в гості прилетіла, давай я тебе пригощатиму.

— Це друга справа! — зраділа Жужуля.— А що ти любиш? — спитав Смугастик.

– Цукор люблю!

– Цукор? Будь ласка! Зараз принесу. Він виніс Жужулі кілька шматочків солодкого цукру і поклав на стіл. Побачила Жужуля смачну страву — і забула про все на світі. Навіть дякую не сказала Смугастику — так і прилипла до цукру. А тигреня гав не ловило. Взяло непомітно зі столу склянку, підкралося до Жужулі, ррраз — і накрило її порожньою склянкою. І опинилася Жужуля під прозорим скляним ковпаком. Зрозуміла вона, що в пастку попалася, шипить, дзижчить, а її не чути.

Заспокоївся Смугастик. Сів у крісло зручніше і почав книжку знову читати. Читає і сміється ще дужче. Недарма на цю книжку у бібліотеці черга була! Ви запитаєте: як закінчилася ця історія? Добре закінчилась. Смугастик мав добрий характер. Пошкодував він Жужулю – випустив.

— Лети, — сказав Смугастик. — Але якщо ти знову почнеш чіплятися до мене або до моїх знайомих, я провчу тебе як слід! Спробуй краще з кимось подружитися… І тут стало Жужулі соромно, бо Смугастик пробачив її і не став ображати, хоча був набагато сильнішим.

— Хочеш бути моїм першим другом? — запитала Жужуля тигреня. — Я ніколи не мав жодного друга…

— Гаразд, — погодився Смугастик. – Прилітай до мене завтра. Я тобі вголос книжку почитаю — і ми разом посміємося!

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:

“ Солнышко на память”

Михайло Пляцковський

Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар