Жили в землянці півень та кішка….

Жили-були півень та кішка. Жили вони в землянці, і був у них чарівний млинок. Варто їм тільки ручку того млинка повернути та сказати що їм треба, як млинок у туж мить все, що вони тільки забажають, і намеле: каву та канапки, пиріжки та молоко, шоколад і вино, суп, вафлі та рибні котлетки… Так млинок їм був на радість.

Сталося так, що одного разу прогулювався король з прем’єр-міністром. І проходили вони повз землянки, де півень з кішкою жили.

— От бідолахи, — сказав король. — Мабуть, у такій жалюгідній землянці живуть найбідніші жебраки. Іди туди, прем’єр-міністре, і подаруй тим, хто там живе, тисячу крон від короля.

— О, гроші їм ні до чого, — сказав прем’єр-міністр. — У тих, хто живе в цій землянці, багатств більше, ніж у самого короля! А живуть там півень та кішка, і є у них чарівний млинок.

І розповів прем’єр-міністр королеві, що це за млинок.

– Я його куплю! – вигукнув король. — Якби він був в мене — не довелося би мені голову ламати, як своїх вояків годувати і де платню їм взяти.

Пішли вони одразу в землянку і сказали кішці, що сиділа в землянці одна — король, мовляв, бажає купити млинок за сто тисяч крон.

— Ні, — відповіла кішка, — коли півня немає вдома, я продати млинок не смію, треба спочатку спитати в нього.

— Стану я питати у якогось там півня-обірванця! Я король! І коли я бажаю млинок купити, ваша з півнем справа мені його продати!

Схопив він млин, поклав гроші на стіл та й був такий. А кішка-бідолаха так злякалася, що й слова вимовити не сміє.

Повернувся півень додому, а кішка вечерю йому не приготувала! Розгнівався півень, та й каже:

— До чого ж ти, стара та лінива. Світ таких не бачив! Потрібно лише ручку млинка повернути! Я ще додому йду, а вечеря вже готова.

— Любий, милий мій друже, не гнівайся на мене, не винна я! — каже кішка. — З’явився до нас сам король, та і забрав наш млинок.

І розповіла вона півню, як усе було.

Ще більше розгнівався півень, та й каже:

— Коли дозволила королю з нашим млинком піти, іди в замок і забери його назад. А не віддасть млинок по доброму— видряпай йому очі!

Робити нічого, як не боязко кішці, а довелося їй до короля йти. Але не встигла вона в замок на горі піднятися і сказати, навіщо прийшла, як королівські солдати її із замку вигнали. Та ще й злих королівських псів на неї нацькували. А ті, як за нею помчать! Злякалася кішка і кинулася вгору, на дерево, та на гілочку натрапила і обидва ока собі виколола. І так вона злих королівських псів боялася, що просиділа на дереві, поки ніч не настала.

А як повернулася кішка додому до півня, не почула вона від нього на втіху нічого, крім:

— Не бачити нам ні млинка нашого, ні очей твоїх, поки я сам до короля за ними не схожу.

На ранок пішов півень у дорогу. І був він такий злий, що все своє пір’я розпушив. Зустрілася йому дорогою лисиця.

— Доброго дня, півню! — привіталася лисиця. — Куди прямуєш, куди мчиш?

— Та ось запрошений я на бенкет у королівський двір, — відповідає півень.

— Любий мій півнику, чи не принесеш ти з бенкету трохи гостинців для мене? — спитала лисиця. — Я така голодна, цілих три дні у мене в пащі росинки макової не було.

– Ні, не можу, – відповідає півень. — Немає такого звичаю — з бенкету їжу приносити. Однак можу взяти тебе з собою в королівський замок. Може вдасться тебе повз королівських стражників провести. Залазь поки до мене в живіт!

Роззявив тут півень дзьоб щосили, і лисиця прослизнула до нього в живіт, та й всілася там. А півень роздувся і став набагато більшим, ніж був. Суворий і впертий пішов він далі.

Невдовзі зустрівся йому дорогою ще й вовк.

— Доброго дня, півню, — привітався сірий вовк. — Куди прямуєш, куди мчиш?

— Та ось запрошений я на бенкет у королівський двір, — відповідає півень.

— Любий мій півнику, чи не принесеш ти з бенкету трохи гостинців і для мене? Я такий голодний, цілих три тижні у мене в пащі макової росинки не було.

– Ти, мабуть, не в собі, – відповідає півень. — Немає такого звичаю з бенкету їжу приносити. Однак можу взяти тебе з собою в королівський замок. Може вдасться тебе повз королівських стражників провести. Залазь поки до мене в живіт!

Роззявив тут півень знову дзьоб – раз, а сірий вовк у нього в животі сидить. А півень роздувся і став набагато більшим та товстішим, та ще злішим. Крилами б’є, кукурікає, пір’я розпушив, та й далі пішов. Ішов він ішов, а йому назустріч ведмідь.

— Доброго дня, півню! — каже ведмідь. — Куди прямуєш, куди мчиш?

— Та ось запрошений я на бенкет у королівський двір, — відповідає півень.

— Любий мій півнику, чи не принесеш ти з бенкету трохи гостинців і для мене? – попросив ведмідь. — Я такий голодний, аж три місяці у мене в пащі макової росинки не було.

– Ні, не можу, – відповідає півень. — Немає такого звичаю з бенкету їжу приносити.. Але можу взяти тебе з собою в замок, спробувати королівських стражників обдурити та провести тебе туди. Залазь поки до мене в живіт!

Роззяв тут півень щосили дзьоб, та й проковтнув ведмедя. І сів той у нього в животі разом із лисицею та сірим вовком.

Став тут півень великим і товстим, злим-презлим. Крилами б’є та махає так страшно, що як побачили його королівські стражники, то геть повтікали і по кутках поховалися. А він прямо до короля  влетів.

Сторінки: 1 2