TOU

Жива вода

Болгарські народні казки

Буь колись собі цар. Хтозна-чому покинув він свою дружину й побрався з іншою. Покидаючи першу дру­жину, що саме була вагітна, він наділив її великим маєтком і наказав: коли народиться дівчинка, хай залишається при дитині й сама доглядає її, коли ж народиться хлопчик, то, як він виросте, нехай прибуде до батька. І дружина подалася на нове місце.
Минув час, і народився хлопчик. Він ріс, виріс, і мати віддала його до школи, щоб добре грамоти навчився. Коли хлопець став зовсім дорос­лий, мати сказала йому:
— Синку, знайди гарну людину, яка б відвела тебе в столицю до твого батька.
Той пішов і знайшов одного чоловіка. Вранці син пішов до школи, а мати спекла коржа й послала того чоловіка, щоб одніс коржа хлопцеві до школи. Чоловік дорогою відщипнув окрайчик, аби знати, чи смачний корж, і віддав його хлопцеві. Увечері, коли син повернувся додому, мати запитала його про коржа — чи передали йому та чи був він цілий, а чи надламаний.
— Зовсім трішечки надламаний,— відповів хлопець.

І тоді мати подумала: цей чоловік не доведе її сина до призначеного місця, а десь його уб’є, і сказала хлопцеві, щоб прогнав цього й шукав іншого. Хлопець привів цигана.
Наступного дня мати знову спекла коржа й послала цигана, щоб одніс того коржа хлопцеві в школу. Циган не відщипнув ані крихти від коржа й цілого віддав хлопцеві. Увечері, довідавшись, що корж був цілісінький, мати наказала синові збиратися в дорогу. Поки той збирався, вона напи­сала листа, де засвідчила, що це справді царський син, дала хлопцеві цього листа й вирядила їх у дорогу.

Йшли вони, йшли й дісталися до місця, де зовсім не було води, а вони обидва дуже хотіли пити. Довго шукали воду і нарешті знайшли коло­дязь, але в ньому бракувало цебра — не було чим витягти води. Царський син наполягав, щоб циган поліз у колодязь і набрав води, але той не схотів.
— Коли тебе мучить спрага, сам і лізь! — сказав він.
Поліз хлопець у колодязь, напився і хотів вилізти. Та циган заважав йому, не випускав з колодязя, штовхав хлопця, щоб той потонув.

Царевич благав цигана, щоб випустив його, а той не погоджувався і казав:
— Оддай листа, тоді випущу!
Хлопець був молодий, йому хотілося жити, тож він оддав листа, але циган все одно не випускав його, казав:
— Як я тебе випущу, ти викажеш мене!
Хлопець ніяк не міг переконати його, що нікому нічого не розповість, і заприсягся власним життям, що не викаже його, лише тоді циган зми­лувався. Став юнак слугою цигана, а той відтепер видавав себе за цар­ського сина.
Йшли вони, йшли і добилися до царя. Циган подав листа, і цар прийняв його за сина, а хлопець залишився при ньому служником. Та циган боявся, щоб хлопець не виказав його, і все думав, як би здихатись його, Довідався, що в іншій країні є цар, а в нього донька, і всіх, хто прихо­дить до неї свататись, той цар убиває. Надумав циган послати хлопця до того царя сватати для нього, цигана, царівну, щоб там його вбили.

Юнак рушив у дорогу, і з ним ще кілька чоловік. Йшли вони, йшли, коли бачать: через шлях вервечка мурашви. Забачивши ту вервечку, хло­пець наказав своїм людям відступити й зачекати, поки проповзуть мурашки. Люди стали осторонь, і, коли мурашки проповзли, підступила до хлопця велика мурашка й сказала йому:
— Ти зробив мені велике добро. Чим тобі віддячити?
Хлопець відповів:
— Ти мурашка, як же ти допоможеш мені?
А мурашка одірвала крильце, дала його хлопцеві й проказала:
— Я знаю, куди ти йдеш, і ще згоджуся тобі. Нагрієш на вогні це крильце, і я вмить буду біля тебе.
Узяв хлопець те крильце й заховав. Ішли вони, йшли, коли це хлопець побачив дітей, що зловили орлятко. Викупив він у дітей те орлятко й відпустив його на волю. Підлетіла до хлопця орлиця й каже:
— Ти зробив для мене таке добро. Чим віддячити тобі?
Хлопець відповів:
— Як же ти мені прислужишся?
Я знаю, куди ти йдеш,— сказала орлиця,— і ще згоджуся тобі.— Висмикнула з крила пір’їну, подала хлопцеві й мовила: — Нагрієш її на вогні — і я вмить буду біля тебе.

Рушили вони далі. Побачив хлопець дітлахів, що ловили лелеченят.
Викупив і лелеченят та й випустив на волю. Прилетів до нього лелека і теж запитав, чим може відплатити за таке добро. Потім висмикнув перо й подав хлопцеві.
Я тобі ще згоджуся,— сказав він і порадив нагріти на вогні перо, коли буде треба,— тоді він зразу ж прилетить до нього. Узяв хлопець перо й заховав його.
Йшли вони, йшли і дісталися до води, де рибалки саме зловили риби­ну. Хлопець купив ту рибину й випустив у воду, а рибина йому:
— Що ти хочеш за це від мене?
— Ти ж тільки риба, чим ти можеш віддячити мені? — спитав він.
Висмикнула риба лусочку, подала йому, мовивши:
— Я знаю, куди ти йдеш, і ще згоджуся тобі. Нагрій на вогні лусочку, коли буде треба, і я припливу до тебе.

Нарешті прийшли вони до царя. Привітався хлопець, уклонився воло­дареві, і той запросив його до себе.
— Мене послав до тебе твій сусіда-цар просити руки твоєї доньки для його сина,— сказав хлопець.— Чи згоден ти видати її заміж?
— Дівка на виданні, то чому б і ні?
Увечері, коли стемніло, узяв цар міру пшениці, міру жита, міру ячме­ню, кукурудзи, вівса, змішав усе це й мовив до юнака:
— Ти прийшов по дівчину, і ми віддамо її тобі, але у нас такий зви­чай: розклади на окремі купки все це зерно за ніч, тоді одержиш дівчи­ну. А не виконаєш наказу — накладеш головою!

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Болгарські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: