TOU

Знахідка

Оповідання Володимира Сенцовського

Тимко хвацько осідлав низенький паркан і гукнув:
— Андрійку, ходімо до діда Гацька!
Андрійка вдруге кликати не треба.
Хлоп’ята побігли городами до дідусевої пасіки. Раптом на стежині щось сяйнуло. Тимко нагнувся і — підняв годинник. Справжній годинник.
— Ба,— сказав Тимко.— Хтось загубив.
З цікавістю стали розглядати знахідку. На кришці годинника помітили напис.
— Миколі  Івановичу  Ґацьку,— прочитав Тимко.
— Це ж нашого дідуся. Треба вернути! — вигукнув Андрійко.— Давай сюди.
Але Тимко сховав руку за спину. Мабуть, шкода було розлучатися зі своєю знахідкою. Якусь мить він вагався, а потім тихо мовив:
— Я сам віддам.
Аж ось і левада. Під червоними капелюхами-дашками — вулики. Біля них порався дід.
— А що ми знайшли! — розтулив кулак Тимко.
Дід Гацько здивовано глянув на годинник, потім лапнув себе по кишені штанів і розвів руками:
— Загубив. Ішов сюди городами й загубив.
— А ми знайшли! — сміялися хлоп’ята.
— От спасибі! Знаєте, яка це дорога для мене річ. І справа зовсім не в годиннику. Інший можна купити. Але цей — особливий. Він — нагорода, подяка правління колгоспу за мою працю.
— То нате свою нагороду,— сказав Тимко.
Дідусь заметушився:
— Зараз я почастую вас медком.
Тимко спорожнив блюдце і хитрувато спитав:
— Діду, а ви нічого більше не загубили?

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Хлоп’ята з Тополиної вулиці“

Володимир Сенцовський

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1983 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: