Золотоволоска

В одній країні – я забув її назву – був злий і сварливий король.

Одного разу прийшла до нього в палац торговка, принесла в кошику свіжу рибу, схожу на змію, і каже:

– Купи у мене цю рибу, король. Не шкодуватимеш.

Король подивився на рибу:

– Не бачив я ще такої риби в своєму королівстві. Отруйна, чи що?

– Що ти! – злякалася торговка. – Накажи цю рибу засмажити, з’їж її – і ти відразу почнеш розуміти розмови всіх звірів, риб і птахів. Навіть найменший жучок що-небудь пропищить, а ти знатимешь, чого він хоче. Станеш найрозумнішим королем на землі.

Королю це сподобалося. Він купив у торговки рибу і, хоча був скупий і жадібний, навіть не торгувався і заплатив, скільки вона запитала. “Ось тепер, – подумав король, – буду я найрозумнішим на світлі і завоюю весь світ. Це вже як пити дати! Поплачуть тепер мої вороги”.

Король покликав свого слугу, молодого Іржика, і наказав йому засмажити рибу до обіду.

– Але дивись, – сказав король Іржику. – якщо ти з’їси хоч один шматочок цієї риби, відрубаю голову. Приніс Іржик рибу на кухню, подивився на неї і ще більше здивувався: він ніколи не бачив такої риби. Кожна риб’яча лусочка світилася різнокольоровим вогнем, як веселка. Шкода було чистити і смажити таку рибу. Але проти королівського наказу не підеш. Смажить Іржик рибу і ніяк не може зрозуміти, готова вона чи ні. Риба не рум’яниться, не покривається скоринкою, а стає прозорою.

“Хто її знає, зажарилась вона чи ні, – подумав Іржик. – Треба спробувати”.

Взяв шматочок, пожував і проковтнув – начебто готова. Жує і чує тоненькі скрипучі голоси:

– І нам шматочок! І нам шматочок! Смаж-ж-женої рибки!

Озирнувся Іржик. Нікого немає. Тільки мухи літають над стравою з рибою.

– Ага! – сказав Іржик. – Тепер я дещо починаю розуміти щодо цієї риби.

Взяв він блюдо з рибою і поставив на вікно, щоб риба охолола. А за вікном йдуть через двір гуси і тихенько гелгочуть. Прислухався Іржик і чує, як один гусак запитує:

– Куди підемо? Куди підемо?

А інший відповідає:

– До мельника на ячмінне поле! До мельника на ячмінне поле!

– Ага! – сказав знову Іржик і посміхнувся: – Тепер я розумію, яка це риба. Мабуть, одного шматочка мені замало.

Іржик з’їв другий шматок риби, потім красиво розклав рибу на срібному блюді, посипав петрушкою і кропом і поніс страву королю.

З того часу Іржик почав розуміти все, про що говорили один з одним звірі. Він дізнався, що життя звірів не таке вже й легке, як думають люди, – є у звірів і горе і турботи. З цього часу Іржик став берегти звірів і намагався допомогти кожному маленькому звірятку, якщо воно потрапило в біду.

Після обіду король наказав подати двох коней і поїхав з Іржиком на прогулянку. Король їхав попереду, а Іржик – за ним слідом. Гарячий кінь Іржика все рвався вперед. Іржик насилу його стримував. Кінь заіржав, та Іржик одразу зрозумів його слова.

– Іго-го! – ржав кінь. – Давай, брате, поскачемо і перенесемося одним махом через цю гору.

– Добре, – відповів йому кінь короля, – та на мене сидить цей старий дурень. Ще звалиться і зламає шию. Недобре вийде – як-не-як, а все-таки король.

– Ну і нехай ламає шию, – сказав кінь Іржика. – Возитимеш тоді молодого короля, а не цю руїну.

Іржик тихенько засміявся. Але король теж зрозумів розмову коней, озирнувся на Іржика, ткнув його коня чоботом в бік і запитав Іржика:

– Чого ти смієшся, нахаба?

– Згадав, твоя королівська милість, як сьогодні на кухні два кухаря тягали один одного за чуби.

– Ти у мене дивись! – з загрозою промовив король.

Він, звичайно, не повірив Іржику, сердито повернув коня і помчав до себе в палац. У палаці він наказав Іржику налити собі склянку вина.

– Але дивись, якщо недоллєш або переллєш – накажу відрубати голову!

Іржик взяв глечик з вином і почав обережно лити вино у важку склянку. А в цей час влетіли у відкрите вікно два горобця. Літають по кімнаті і на льоту б’ються. Один горобець тримає в дзьобі три золоті волосся, а інший намагається їх забрати.

– Віддай! Віддай! Вони мої! Злодій!

– Не дам! Я їх підхопив, коли красуня розчісувала золоті коси. Такого волосся немає ні в кого в світі. Не дам! За кого вона вийде заміж, той буде найщасливішим.

– Віддай! Бий злодія!

Горобці настовбурчились і, зчепившись, вилетіли за вікно. Але один золотий волосок випав з дзьоба, впав на кам’яну підлогу і задзвенів, як дзвіночок. Іржик озирнувся і… пролив вино.

– Ага! – крикнув король. – Тепер прощайся з життям, Іржик!

Король зрадів, що Іржик пролив вино, і можна буде його позбутися. Король один хотів бути найрозумнішим на світі. Хто знає, може бути, що цей молодий і веселий слуга ухитрився спробувати смаженої риби. Тоді він буде небезпечним суперником для короля. Але тут королю прийшла в голову слушна думка. Він підняв з підлоги золотий волосок, простягнув його Іржику і сказав:

– Так і бути. Я тебе, мабуть, помилую, якщо ти знайдеш дівчину, що втратила цей золотий волосок, і даси мені її в дружини. Бери це волосся і вирушай. Шукай!

Що було робити Іржику? Взяв він волосся, зібрався в дорогу та виїхав верхи з міста. А куди їхати, не знає. Він відпустив поводи, і кінь поплентався по пустельній дорозі. Вона вся заросла травою. По ній, видно, давно не їздили.

Дійшла дорога до високої темної пущі. Бачить Іржик: на галявині палає вогонь, горить сухий кущ.

Пастухи кинули багаття, не залили, не затоптали, і від багаття загорівся кущ. А під кущем – мурашник. Мурахи бігають, метушаться, тягнуть з мурашника своє добро – мурашині яйця, сухих жучків, гусениць і різні смачні зерна.

Чує Іржик, як кричать йому мурахи:

– Допоможи, Иржику! Спаси! Горимо!

Іржик зіскочив з коня, зрубав кущ і загасив полум’я. Мурахи оточили його кільцем, ворушать вусиками, кланяються і дякують:

– Спасибі тобі, Іржик. Вік не забудемо твоєї доброти! А якщо тобі знадобиться допомога, сподівайся на нас. Ми за добро відплатимо.

В’їхав Іржик в темну пущу. Чує: хтось жалібно пищить. Озирнувся і бачить: під високою ялиною лежать два вороняти – випали з гнізда – та пищать:

– Допоможи, Іржику! Нагодуй нас! Вмираємо з голоду! Мати з батьком відлетіли, а ми ще літати не вміємо.

Король навмисне дав Іржику старого, хворого коня – справжню шкапу. Стоїть кінь, ноги у коня трусяться, і видно, що ця поїздка для нього – тільки мука. Іржик зіскочив з коня, подумав, зарізав, і залишив воронятам кінську тушу – нехай годуються.

– Кар-р, Ір-ржик! Ка-р-р! – весело закричали воронята. – Ми тобі за це допоможемо!

Далі пішов Іржик пішки. Довго йшов глухим лісом, потім ліс почав шуміти все сильніше, все голосніше, вітер гнув вже вершини дерев. А потім до шуму вершин додався плескіт хвиль, і Іржик вийшов до моря. На піщаному березі сперечалися два рибалки. Одному потрапила в сітку золота риба, а інший хотів цю рибу собі.

– Моя сітка, – кричав один рибалка, – моя і риба!

– А човен чий? – відповідав інший рибак. – Без мого човна ти б сітку не закинув!

Рибалки кричали все сильніше, і справа кінчилася б бійкою, якби не втрутився Іржик.

– Зупиниться! – сказав він рибалкам. – Продайте мені цю рибу, а гроші поділіть між собою. І справа з кінцем.

Іржик віддав рибалкам всі гроші, що отримав від короля на дорогу, взяв золоту рибу і кинув в море. Риба вильнула хвостом, висунула голову з води і каже:

– Послуга за послугу. Коли тобі знадобиться моя допомога, ти мене поклич. Я припливу.

Іржик сів на березі відпочити. Рибалки його запитують:

– Куди йдешь, добра людина?

– Так ось шукаю наречену для свого короля. Наказав дістати йому в дружини красуню із золотим волоссям. А де її знайдеш?

Переглянулися рибалки, сіли на пісок поряд з Іржиком.

– Ну що ж, – кажуть, – ти нас помирив, а ми добро пам’ятаємо. Допоможемо тобі. Красуня із золотим волоссям в усьому світі тільки одна. Це дочка нашого короля. Он бачиш на морі острів, а на острові – кришталевий палац? Ось там вона і живе в цьому палаці. Кожен день на світанку вона розчісує волосся. Тоді займається над морем така золота зоря, що ми прокидаємося від неї у своїй хаті і знаємо, що пора нам, значить, виходити в море. Ми перевеземо тебе на острів. Тільки впізнати красуню майже неможливо.

– Чому ж це? – запитує Іржик.

– А тому, що у короля дванадцять дочок, а золотоволоса одна. І всі дванадцять королівен одягнені однаково. І у всіх на головах однакові покривала. Волосся під ними не видно. Так що справа твоя, Іржик, важка.

Перевезли рибалки Іржика на острів.

Іржик пішов прямо в кришталевий палац короля, уклонився йому та розповів, для чого він  потрапив на острів.

– Гаразд! – сказав король. – Я людина не вперта. Віддам дочку заміж за твого короля. Але за це ти повинен три дні виконувати мої завдання. Згоден?

– Так! – погодився Іржик.

– Мабуть, поспи з дороги. Відпочинь. Мої завдання хитромудрі. Їх з ходу не вирішиш.

Добре спалося Іржику! У вікна дув всю ніч морський вітер, шумів прибій, а іноді навіть залітали на постіль дрібні бризки.

Встав вранці Іржик, прийшов до короля. Король подумав і каже:

– Ось тобі перше завдання. Носила моя золотоволоса дочка на шиї намисто з перлів. Обірвалася нитка, і всі перлини розсипалися в густій траві. Збери їх всі до єдиної.

Пішов Іржик на галявину, де королівна розсипала перли. Трава там стоїть по пояс, і така густа, що землі під нею не видно.

– Ох, – зітхнув Іржик, – були б тут друзі мурахи, вони б мені допомогли!

Раптом чує писк в траві, ніби сотні якихось крихітних створінь вовтузяться біля його ніг.

– Ми тут! Ми тут! Чим тобі допомогти, Іржик? Зібрати перлини? Стривай, ми це миттю!

Забігали мурахи, замахали вусиками і почали стягувати до ніг Іржика перлину за перлиною. Іржик ледь встигав нанизувати їх на сувору нитку. Зібрав все намисто і поніс королю. Король довго перераховував перлини, збивався, рахував знову.

– Все вірно! Ну, добре, завтра дам тобі важче завдання.

Приходить Іржик до короля наступного дня. Король хитро подивився на нього і сказав:

– Ось біда! Купалася моя золотоволоса дочка і впустила в море золотий перстень. Даю тобі одинь день на те, щоб ти його дістав.

Пішов Іржик до моря, сів на березі і ледве не заплакав. Море перед ним лежить тепле, чисте і таке глибоке, що навіть страшно подумати.

– Ох, – говорить Іржик, – була б тут золота риба, вона б мене врятувала!

Раптом в морі щось блиснуло на темній воді, і з глибини випливла золота риба.

– Не сумуй! – сказала вона Іржику. – Бачила я щойно щуку із золотим перснем на плавці. – Не турбуйся, я його здобуду.

Довго чекав Іржик, поки нарешті не виплила золота риба із золотим перснем на плавці.

Іржик обережно зняв перстень з плавника, щоб рибі не було боляче, подякував і пішов у палац.

– Ну що ж, – сказав король, – спритна ти, видно, людина. Завтра приходь за останнім завданням.

А останнє завдання була найважче: принести королю живої та мертвої води. Де її взяти? Пішов Іржик куди очі дивляться, дійшов до великої пущі, зупинився і думає: “Були б тут мої воронята, вони б…”

Не встиг він додумати, чує: над головою свист крил і бачить: летять до нього знайомі воронята. Розповів їм Іржик своє горе.

Воронята відлетіли, довго їх не було, а потім знову зашуміли крилами і притягли Іржику в дзьобах дві баклаги із живою та мертвою водою.

– Карр, карр, берри і будь ррадий! Карр!

Взяв Іржик баклаги і пішов до кришталевого палацу. Вийшов на галявину і зупинився: між двох дерев чорний павук сплів павутину, зловив в неї муху, убив і сидить, смокче мушину кров.

Бризнув Іржик на павука мертвої водою. Павук в той же час помер – склав лапки і впав на землю. Тоді Іржик побризкав муху живою водою. Вона ожила, забила крильцями, задзижчала, розірвала павутину і полетіла. А відлітаючи, сказала Іржику:

– На своє щастя ти мене оживив. Я тобі допоможу впізнати Златовласку.

Прийшов Іржик до короля з живою та мертвої водою. Король навіть зойкнув, довго не вірив, але спробував мертву воду на старій миші, що бігла через кімнату, а живу воду – на усохлій квітці в саду і зрадів. Повірив. Взяв Іржика за руку, повів в білий зал з золотою стелею.

Посеред зали стояв круглий кришталевий стіл, а за ним на кришталевих кріслах сиділи дванадцять красунь, до того схожих одна на одну, що Іржик тільки махнув рукою і опустив очі – як тут дізнатися, яка з них Золотоволоска! На всіх однакові довгі сукні, а на головах – однакові білі покривала. З-під них не видно ані волосини.

– Ну, вибирай, – каже король. – Вгадаєш – твоє щастя! А ні – підеш звідси один, як прийшов.

Іржик підняв очі і раптом чує – дзижчить хтос біля самого вуха:

– Ж-ж-ж, йди вкруг столу. Я тобі підскаж-жу.

Глянув Іржик: літає над ним маленька муха. Іржик повільно пішов вкруг столу, а королівни сидять, потупились. І у всіх однаково щоки салахнули. А муха дзижчить і дзижчить:

– Не та. Не та. Не та. А ось ця – вона, золотоволоса!

Іржик зупинився, прикинувся, ніби ще сумнівається, потім сказав:

– Ось золотоволоса королівна!

– Твоє щастя! – крикнув король.

Королівна швидко вийшла з-за столу, скинула біле покривало, і золоте волосся розсипалося в неї по плечах. І відразу ж весь зал заграв таким блиском від цього волосся, що здавалося, сонце віддало весь свій цвіт волоссю королівни.

Королівна глянула на Іржика та відвела очі – такого гарного і статного юнака вона николи не бачила. Серце королівни важко билося, але батьківське слово – закон. Доведеться їй йти заміж за старого, злого короля!

Повіз Іржик наречену своєму панові. Всю дорогу берег її, стежив, щоб не спотикнувся її кінь, щоб холодна крапля дощу не впала на її плечі. Сумне було це повернення. Тому що Іржик покохав золотоволосу королівну, але не міг їй про це сказати.

Старий, сварливий король захихикав від радості, коли побачив красуню, і наказав швидко готувати весілля. А Іржику сказав:

– Я хотів тебе повісити на сухому суку за непослух, щоб твій труп склювали ворони. Але за те, що ти знайшов мені наречену, оголошую тобі королівську милість. Вішати я тебе не буду, а накажу відрубати голову та гідно поховати.

На ранок відрубали Іржику голову. Заридала золотоволоса красуня і попросила короля віддати їй безголове тіло та голову Іржика. Король не зважився відмовити нареченій.

Золотоволоска приклала голову до тіла, побризкала живою водою – голова приросла, навіть сліду не залишилося. Побризкала вона Іржика другий раз – і він піднявся живий, молодий і ще гарніший, ніж був до страти. І запитав Золотоволоску:

– Чому я так міцно спав?

– Ти б заснув назавжди, – відповіла йому Золотоволоска, – якщо б я не врятувала тебе, милий.

Король побачив Іржика і остовпів: як це він ожив, та ще став таким гарним. Король був хитрий, він одразу збагнув в чому справа. Покликав ката і наказав:

– Відрубай мені голову! А потім нехай Золотоволоска побризкає на мене чудовою водою. І я оживу молодим та гарним.

Кат охоче відрубав голову старому королю. А от воскресити його не вдалося. Даремно тільки вилили на нього всю живу воду. Скориш за все, було в королі стільки злості, що ніякої живою водою не допоможеш.

Поховали короля без сліз, під барабанний бій. А оскільки країні потрібен був розумний і добрий правитель, то й обрав народ правителем Іржика – недарма він був наймудрішою людиною на світі. А Золотоволоска стала дружиною Іржика, і вони прожили довге і щасливе життя.

Так і закінчилася ця казка про те, як звірі відплатили добром за добро, і як король втратив голову.