Золотоволоска

В одній країні – я забув її назву – був злий і сварливий король.

Одного разу прийшла до нього в палац торговка, принесла в кошику свіжу рибу, схожу на змію, і каже:

– Купи у мене цю рибу, король. Не шкодуватимеш.

Король подивився на рибу:

– Не бачив я ще такої риби в своєму королівстві. Отруйна, чи що?

– Що ти! – злякалася торговка. – Накажи цю рибу засмажити, з’їж її – і ти відразу почнеш розуміти розмови всіх звірів, риб і птахів. Навіть найменший жучок що-небудь пропищить, а ти знатимешь, чого він хоче. Станеш найрозумнішим королем на землі.

Королю це сподобалося. Він купив у торговки рибу і, хоча був скупий і жадібний, навіть не торгувався і заплатив, скільки вона запитала. “Ось тепер, – подумав король, – буду я найрозумнішим на світлі і завоюю весь світ. Це вже як пити дати! Поплачуть тепер мої вороги”.

Король покликав свого слугу, молодого Іржика, і наказав йому засмажити рибу до обіду.

– Але дивись, – сказав король Іржику. – якщо ти з’їси хоч один шматочок цієї риби, відрубаю голову. Приніс Іржик рибу на кухню, подивився на неї і ще більше здивувався: він ніколи не бачив такої риби. Кожна риб’яча лусочка світилася різнокольоровим вогнем, як веселка. Шкода було чистити і смажити таку рибу. Але проти королівського наказу не підеш. Смажить Іржик рибу і ніяк не може зрозуміти, готова вона чи ні. Риба не рум’яниться, не покривається скоринкою, а стає прозорою.

“Хто її знає, зажарилась вона чи ні, – подумав Іржик. – Треба спробувати”.

Взяв шматочок, пожував і проковтнув – начебто готова. Жує і чує тоненькі скрипучі голоси:

– І нам шматочок! І нам шматочок! Смаж-ж-женої рибки!

Озирнувся Іржик. Нікого немає. Тільки мухи літають над стравою з рибою.

– Ага! – сказав Іржик. – Тепер я дещо починаю розуміти щодо цієї риби.

Взяв він блюдо з рибою і поставив на вікно, щоб риба охолола. А за вікном йдуть через двір гуси і тихенько гелгочуть. Прислухався Іржик і чує, як один гусак запитує:

– Куди підемо? Куди підемо?

А інший відповідає:

– До мельника на ячмінне поле! До мельника на ячмінне поле!

– Ага! – сказав знову Іржик і посміхнувся: – Тепер я розумію, яка це риба. Мабуть, одного шматочка мені замало.

Іржик з’їв другий шматок риби, потім красиво розклав рибу на срібному блюді, посипав петрушкою і кропом і поніс страву королю.

З того часу Іржик почав розуміти все, про що говорили один з одним звірі. Він дізнався, що життя звірів не таке вже й легке, як думають люди, – є у звірів і горе і турботи. З цього часу Іржик став берегти звірів і намагався допомогти кожному маленькому звірятку, якщо воно потрапило в біду.

Після обіду король наказав подати двох коней і поїхав з Іржиком на прогулянку. Король їхав попереду, а Іржик – за ним слідом. Гарячий кінь Іржика все рвався вперед. Іржик насилу його стримував. Кінь заіржав, та Іржик одразу зрозумів його слова.

– Іго-го! – ржав кінь. – Давай, брате, поскачемо і перенесемося одним махом через цю гору.

– Добре, – відповів йому кінь короля, – та на мене сидить цей старий дурень. Ще звалиться і зламає шию. Недобре вийде – як-не-як, а все-таки король.

– Ну і нехай ламає шию, – сказав кінь Іржика. – Возитимеш тоді молодого короля, а не цю руїну.

Іржик тихенько засміявся. Але король теж зрозумів розмову коней, озирнувся на Іржика, ткнув його коня чоботом в бік і запитав Іржика:

– Чого ти смієшся, нахаба?

– Згадав, твоя королівська милість, як сьогодні на кухні два кухаря тягали один одного за чуби.

– Ти у мене дивись! – з загрозою промовив король.

Він, звичайно, не повірив Іржику, сердито повернув коня і помчав до себе в палац. У палаці він наказав Іржику налити собі склянку вина.

– Але дивись, якщо недоллєш або переллєш – накажу відрубати голову!

Іржик взяв глечик з вином і почав обережно лити вино у важку склянку. А в цей час влетіли у відкрите вікно два горобця. Літають по кімнаті і на льоту б’ються. Один горобець тримає в дзьобі три золоті волосся, а інший намагається їх забрати.

– Віддай! Віддай! Вони мої! Злодій!

– Не дам! Я їх підхопив, коли красуня розчісувала золоті коси. Такого волосся немає ні в кого в світі. Не дам! За кого вона вийде заміж, той буде найщасливішим.

– Віддай! Бий злодія!

Горобці настовбурчились і, зчепившись, вилетіли за вікно. Але один золотий волосок випав з дзьоба, впав на кам’яну підлогу і задзвенів, як дзвіночок. Іржик озирнувся і… пролив вино.

– Ага! – крикнув король. – Тепер прощайся з життям, Іржик!

Король зрадів, що Іржик пролив вино, і можна буде його позбутися. Король один хотів бути найрозумнішим на світі. Хто знає, може бути, що цей молодий і веселий слуга ухитрився спробувати смаженої риби. Тоді він буде небезпечним суперником для короля. Але тут королю прийшла в голову слушна думка. Він підняв з підлоги золотий волосок, простягнув його Іржику і сказав:

– Так і бути. Я тебе, мабуть, помилую, якщо ти знайдеш дівчину, що втратила цей золотий волосок, і даси мені її в дружини. Бери це волосся і вирушай. Шукай!

Що було робити Іржику? Взяв він волосся, зібрався в дорогу та виїхав верхи з міста. А куди їхати, не знає. Він відпустив поводи, і кінь поплентався по пустельній дорозі. Вона вся заросла травою. По ній, видно, давно не їздили.

Сторінки: 1 2 3