TOU

Золотоволоска

Казки народів світу

Довго чекав Іржик, поки нарешті не виплила золота риба із золотим перснем на плавці.

Іржик обережно зняв перстень з плавника, щоб рибі не було боляче, подякував і пішов у палац.

– Ну що ж, – сказав король, – спритна ти, видно, людина. Завтра приходь за останнім завданням.

А останнє завдання була найважче: принести королю живої та мертвої води. Де її взяти? Пішов Іржик куди очі дивляться, дійшов до великої пущі, зупинився і думає: “Були б тут мої воронята, вони б…”

Не встиг він додумати, чує: над головою свист крил і бачить: летять до нього знайомі воронята. Розповів їм Іржик своє горе.

Воронята відлетіли, довго їх не було, а потім знову зашуміли крилами і притягли Іржику в дзьобах дві баклаги із живою та мертвою водою.

– Карр, карр, берри і будь ррадий! Карр!

Взяв Іржик баклаги і пішов до кришталевого палацу. Вийшов на галявину і зупинився: між двох дерев чорний павук сплів павутину, зловив в неї муху, убив і сидить, смокче мушину кров.

Бризнув Іржик на павука мертвої водою. Павук в той же час помер – склав лапки і впав на землю. Тоді Іржик побризкав муху живою водою. Вона ожила, забила крильцями, задзижчала, розірвала павутину і полетіла. А відлітаючи, сказала Іржику:

– На своє щастя ти мене оживив. Я тобі допоможу впізнати Златовласку.

Прийшов Іржик до короля з живою та мертвої водою. Король навіть зойкнув, довго не вірив, але спробував мертву воду на старій миші, що бігла через кімнату, а живу воду – на усохлій квітці в саду і зрадів. Повірив. Взяв Іржика за руку, повів в білий зал з золотою стелею.

Посеред зали стояв круглий кришталевий стіл, а за ним на кришталевих кріслах сиділи дванадцять красунь, до того схожих одна на одну, що Іржик тільки махнув рукою і опустив очі – як тут дізнатися, яка з них Золотоволоска! На всіх однакові довгі сукні, а на головах – однакові білі покривала. З-під них не видно ані волосини.

– Ну, вибирай, – каже король. – Вгадаєш – твоє щастя! А ні – підеш звідси один, як прийшов.

Іржик підняв очі і раптом чує – дзижчить хтос біля самого вуха:

– Ж-ж-ж, йди вкруг столу. Я тобі підскаж-жу.

Глянув Іржик: літає над ним маленька муха. Іржик повільно пішов вкруг столу, а королівни сидять, потупились. І у всіх однаково щоки салахнули. А муха дзижчить і дзижчить:

– Не та. Не та. Не та. А ось ця – вона, золотоволоса!

Іржик зупинився, прикинувся, ніби ще сумнівається, потім сказав:

– Ось золотоволоса королівна!

– Твоє щастя! – крикнув король.

Королівна швидко вийшла з-за столу, скинула біле покривало, і золоте волосся розсипалося в неї по плечах. І відразу ж весь зал заграв таким блиском від цього волосся, що здавалося, сонце віддало весь свій цвіт волоссю королівни.

Королівна глянула на Іржика та відвела очі – такого гарного і статного юнака вона николи не бачила. Серце королівни важко билося, але батьківське слово – закон. Доведеться їй йти заміж за старого, злого короля!

Повіз Іржик наречену своєму панові. Всю дорогу берег її, стежив, щоб не спотикнувся її кінь, щоб холодна крапля дощу не впала на її плечі. Сумне було це повернення. Тому що Іржик покохав золотоволосу королівну, але не міг їй про це сказати.

Старий, сварливий король захихикав від радості, коли побачив красуню, і наказав швидко готувати весілля. А Іржику сказав:

– Я хотів тебе повісити на сухому суку за непослух, щоб твій труп склювали ворони. Але за те, що ти знайшов мені наречену, оголошую тобі королівську милість. Вішати я тебе не буду, а накажу відрубати голову та гідно поховати.

На ранок відрубали Іржику голову. Заридала золотоволоса красуня і попросила короля віддати їй безголове тіло та голову Іржика. Король не зважився відмовити нареченій.

Золотоволоска приклала голову до тіла, побризкала живою водою – голова приросла, навіть сліду не залишилося. Побризкала вона Іржика другий раз – і він піднявся живий, молодий і ще гарніший, ніж був до страти. І запитав Золотоволоску:

– Чому я так міцно спав?

– Ти б заснув назавжди, – відповіла йому Золотоволоска, – якщо б я не врятувала тебе, милий.

Король побачив Іржика і остовпів: як це він ожив, та ще став таким гарним. Король був хитрий, він одразу збагнув в чому справа. Покликав ката і наказав:

– Відрубай мені голову! А потім нехай Золотоволоска побризкає на мене чудовою водою. І я оживу молодим та гарним.

Кат охоче відрубав голову старому королю. А от воскресити його не вдалося. Даремно тільки вилили на нього всю живу воду. Скориш за все, було в королі стільки злості, що ніякої живою водою не допоможеш.

Поховали короля без сліз, під барабанний бій. А оскільки країні потрібен був розумний і добрий правитель, то й обрав народ правителем Іржика – недарма він був наймудрішою людиною на світі. А Золотоволоска стала дружиною Іржика, і вони прожили довге і щасливе життя.

Так і закінчилася ця казка про те, як звірі відплатили добром за добро, і як король втратив голову.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 8

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Золотоволоска“
Карел Яромир Ербен
Видавництво: “ Видавець Ганна Солодуха ”
2001 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: