TOU

Золотий краб

Гроздана Олуїч

Хлопчиків батько був найуміліший рибалка на всі три моря. Багато мешканців моря виловив він сітями за
свій вік. Малому було жаль раків, устриць і риб, особливо дрібненьких, які сріблилися в сіті, наче їх
щойно народив місяць. Потайки від батька хлопець діставав дрібноту з сіті й кидав назад у море.

— Пливіть собі, дурненькі! Втікайте від рибалок якнайдалі! — говорив він їм навздогінці, і його очі розпромінювалися радістю, коли бачив, як у прозорій голубій воді одна по одній зникають рибки.

Чутка про хлопчика, який допомагає рибам і ракам, швидко облетіла всі три моря. Малюк про це нічого не знав. Не знав і його батько, який крадькома, щоб син не помітив, сумовито дивився на нього.

«Чому ж він не росте? — запитував він сам себе.— Чому не дорослішає?»

Хлопцеві вже й дев’ять років виповнилося, але він був менший і слабкіший за шестилітнього. Тому й не дивно, що в школі всі з нього підсміювалися, штовхали, не приймали до свого гурту.

Даремно мати готувала найсмачніші страви й найсолодше печиво: він не ріс! Даремно відсилала його до
дітей: не хотів іти до них. Так тривало доти, аж поки хлопець відкрив у собі талант оповідача і почав розповідати дітям у школі про Золотого краба, який може виконати будь-яке бажання того, хто його побачить.

Відтоді дітлахи перестали з нього збиткуватися, а слухали його, мов зачаровані. Більше він не видавався їм таким маленьким і немічним. Дехто вже бачив у ньому велетня, але хлопчик все одно не ріс.
Дедалі стурбованіше дивилися на нього батько й мати.

«Що з сином сталося, чому не росте?» — питали вони одне одного. А хлопчак і далі дивував усіх своїми розповідями про дивовижні пригоди, яких і вві сні не побачиш.

Розказував товаришам у школі, ракам на березі моря і квітам на левадах, а вони всі, зачаровані його словами, тільки кивали головами.

Виймаючи устриць з очок сіті, він нашіптував їм про теплі моря, в яких живуть рожевіші від черешень корали, а поміж них снують золоті рибки…

Сонце вже купалося промінням у морі, подовжилися й тінідерев, а хлопчина й не помічав, що прямісінько перед ним з прозорої голубої води підіймаються шпичасті корали. Вразила його лише рибка, яка прямо в нього на долоні стала золотою. Він пустив її у воду й, простеживши за нею, від подиву закляк: з білого мерехтливого піску тягнулися до нього рожеві пальці коралів, а між ними плавали золоті рибки.

«Диво дивне! — подумав уголос.— То мені, мабуть, сниться».— Хлопчик протер очі, але між рожевіших од черешень коралів справді плавали золоті рибки, а краб, якого він щойно вийняв з батьківської сіті, змінив колір з темно-зеленого на червоно-золотавий.

Хлопець від подиву широко розплющив очі: краб був більший від найбільшого омара і далі ріс.

— Я і є той Золотий краб, про якого ти розповідав товаришам! — зненацька мовив він людським голосом.— Багато ти,хлопчику, дітей моїх порятував, тепер можеш просити в мене, чого хочеш!

Краб очікувально дивився на малого, а той не міг і язиком поворухнути. «Мабуть, я усе-таки сплю і бачу дивний сон»,— подумав він і вщипнув себе за руку, але величезний Золотий краб і далі сидів перед ним і всміхався:

— Хіба ти забув, чого хочеш? Може, тобі хочеться стати царем?

— Ні,— тільки й спромігся відказати хлопчина.

— Може, хочеш мати найбільшу перлину цього моря? Станеш тоді багатим…

— Що мені багатство? — сумовито мовив малий.

— Відведений мені час ось-ось закінчиться, тому востаннє тебе запитую: чого тобі хочеться?

— Хочу бути високим! — вигукнув хлопчина й занімів од хвилювання.

— Гаразд, будеш високим, але за умови, що ніколи нікого не обдуриш і нікому не заподієш зла! — Золотий краб почав швидко зменшуватися і водночас занурювався у воду.

А коли він досяг дна, хлопчик зауважив, що по піску повзає маленький темно-зелений краб, а навколо — ні рожевих коралів, ні золотих рибок.

Ще довго дивився він у воду. Йому здавалося, що він і далі бачить сон. Проте минуло кілька днів, і мати запримітила, що холоші синових штанів підскочили.

— Глянь-но, батьку, наш син росте! — радісно вигукнула вона, а хлопчина від щастя всміхнувся: значить, краб не обдурив його…

Невдовзі хлопчак став не лише найвищим, але й найсильнішим і найгарнішим у класі, але не давало йому спокою те, що мусить мовчати про Золотого краба і говорити тільки правду.

Це його так мучило, що він навіть перестав рятувати спійманих рибок і рачків, забув свої дивні оповідки. Коли однокласники просили щось розповісти, він тільки сердито знизував плечима. А якщо й починав про щось розказувати, то післяперших же слів йому хотілося усім сказати, що зовсім недавно він бачив Золотого краба…

Але це ще нічого. Він, що ніколи не сказав і слова неправди, тепер не міг перебороти в собі бажання брехати. Досить було батькові попросити, аби син розплутав рибальську сіть, як він одразу скаржився, що в
нього болить живіт, що він ще не зробив домашнього завдання.

У крамниці замість цукру він купляв будь-що, а потім виправдовувався перед матір’ю:

— У мене поцупили гроші… Що ж я міг купити?

— Який дідько у нього вселився? — дивувалися батько й мати. А їхній син тим часом ставав усе самотніший.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Золотий таріль ”
Збірка казок
Гроздана Олуїч
Переклад з сербо – хорватського – Миколи Шпаковатого
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1987 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: