ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Золотий замочок

Угорські народні казки

Була собі одна жінка. І жила вона з синочком у великих злиднях. Працювала день у день з рання до смеркання, аж поки заробила трошки грошенят і купила троє поросят.

Каже вона тоді синочкові:

– Вижени поросят на пасовище!

Вигнав хлопчик поросят на пасовисько. Вони паслися, а хлопчик грався з дітьми. Коли це бачить: юрба хлопців несе бруднісіньке щеня.

– Куди ви несете щенятко? – питається він.

– Несемо, щоб повісити,– кажуть діти.

Шкода стало хлопчикові бідолашну тварину.

– Не вішайте його, віддайте мені, а я віддам вам за нього порося.

Хлопці віддали щеня, а порося забрали.

Брудне щеня подякувало хлопчикові за те, що він урятував його від загибелі.

– Не журись,– каже, – колись і я тобі прислужуся.

Наступного дня хлопчик вигнав на пасовисько вже тільки двоє поросят. Не встиг він присісти, як знову побачив юрбу хлопців. Несли вони кошеня.

Хлопчик знову спитав, куди вони його несуть.

– Повісити,– відповіли хлопці.

Почав він благати, щоб кошеня не вішали – де там! Хлопці й слухать не хочуть.

Тоді хлопчик урятував кошеня, віддавши за нього поросятко.

Кошеня подякувало й поклялося, що вірно служитиме хлопчикові аж до смерті.

Третього дня хлопчик вигнав на пасовисько лише одне порося. Але й це порося не довелося йому пасти.

Діти побачили на траві гадючку й почали кричати:

– Бий гадючку! Бий її!

Підбіг хлопчик до дітей і почав просити, щоб не вбивали гадючку.

– Вб’ємо, бо вона нас покусає! – кажуть діти.

– Не вбивайте її,– прохає хлопчик,– я віддам вам порося.

Подякувала гадючка хлопчикові за його добре серце.

Коли прийшли додому, гадючка попросила хлопчика, щоб він зробив для неї діжку, бо вона ще маленька й треба їй довго рости, а рости вона може тільки в діжці.

Пішов хлопчик до бондаря, купив велику діжку. Поклав гадючку в діжку, щоб вона росла, якщо так бажає.

Гадючка жила в діжці, щеня в будці, а кошеня в кухні. І кожне випивало за день цілісіньку пляшку молока.

– Якщо ти нас врятував, то вже й годуй,– казали вони щодня.

Хлопчик дуже полюбив щеня, кошеня й гадючку і ходив до людей на роботу, щоб заробити своїм годованцям на молоко. Щеня й кошеня росли на його очах.

А чи росла гадючка, ніхто не знав, бо вона сиділа в діжці.

От раз мати й каже синові:

– Синочку, не знаю чого, але діжка дуже тріщить.

– Як тріщить, то й добре.

Підійшов він до діжки й питає:

– Може, ти, гадючко, занедужала, що діжка тріщить?

– Ні, тріщить діжка тому, що я вже підготувалася, господарю мій маленький. А чи ти підготувався теж?

– До чого, друже?

– До далекої дороги.

– Можу підготуватись хоч зараз! – каже хлопчик.

І пішов він до матері.

– Спечіть мені, матусю, коржів на дорогу.

Мати напекла коржів і поклала їх синові в торбину.

Підійшов хлопчик до діжки:

– Оце я вже й готовий.

– Тоді я трошки потягнуся! – каже гадючка.

Потягнулася, а діжка як трісне! Так і розсипалась, мов шкаралупа від яєчка А з купи клепок і обручів виповзла велетенська гадюка.

– Сідай мені на спину, господарю мій,– сказала вона,– помандруємо до мого батька, щоб він тебе винагородив.

Хлопчик сів на гадюку – і гайда в дорогу! Повзла гадюка, звиваючись, довго повзла.

Минули країну ящірок, за нею країну жаб…

Нарешті примандрували в країну гадюк.

Шляхом сунули гадюки – хто куди, кожна в своїх справах. Хто пішки, хто в кареті, хто верхи на коні, а хто й на простому возі. Побачивши величезну гадюку і в неї на спині людину, вони сповзлися звідусіль, щоб знищити людину.

Але гадюка захистила свого господаря. Махнула хвостом і розігнала всіх гадюк. А тоді вже поповзла попід садами, щоб ніхто їх не бачив.

Доповзла нарешті до саду, де стояв великий палац, та й каже хлопчикові:

– Слухай, господарю мій! Батько мій – гадючий король. Не дуже лякайся, як він тебе сім разів проковтне й виплюне. Така вже в нього звичка. Оце так він виявляє свою приязнь. А хто йому не сподобається, того ковтне і не виплюне.

– Чи сподобаюсь я йому, чи ні, але не хочу, щоб він мене ковтав і випльовував! Краще повернуся додому.

Зажурилася гадюка. Що його робити?

– Гаразд, зачекай тут,– сказала вона нарешті,– я поговорю з батьком, щоб він тебе не ковтав.

Поповзла гадюка в палац, у великий зал. Батько її сидів на королівському троні. Вона привіталася з ним.

Король кивнув у відповідь і спитав гадюку, чого їй треба.

Бачить гадюка, що король не впізнав її.

– Чи був у вашої величності син? – питається вона.

– Еге, каже король,– заблудився десь, бідолаха.

– А ви зраділи б, коли б він знайшовся?

– Ще б пак! Адже він у мене один-єдиний!

– То чого ж ви не радієте зараз? Перед вашим троном стоїть ваш син змій-королевич!

Ото здивувався король! Особливо його вразило, що син виріс більший за нього.

Сину мій любий! Як добре, що ти повернувся до батька! – вигукнув король.

І вони обнялися.

Ну, сказав нарешті король,– повзи сюди до трону, сідай біля мене й розказуй, де був, що бачив та хто тебе виростив такого здоровенного.

І змій-королевич розповів про хлопчика, який урятував його від загибелі та вигодував у діжці.

– Веди цього хлопчика сюди, я його щедро винагороджу,– сказав старий король.

– Я б його привів сюди, тільки обіцяйте, що не будете ковтати його та випльовувати сім разів. Хлопчикові не до вподоби така ласка.

Сторінки: 1 2 3 4

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Угорські народні казки ”
Упорядник і перекладач – К. А. Бібіков
Видавництво: “Веселка ”
м. Київ, 1985 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: