TOU

Зозуля і риба

Болгарські народні казки

Зібралися якось усі звірі й птахи, щоб вибрати з-поміж себе найдобрішого. Це б при такій нагоді і показав кожен свою добрість, так де там — почали всі докоряти одне одному: ти поганий тому, а ти тому, ти через це, а ти через те. Врешті-решт погодилися, що кожне має якусь, хоч невеличку, ваду. Від так усі, одне по одному, каялися та обіцяли стати добрими.
Дійшла черга й до зозулі.
— Ой, зозуле-зозуле! — дружно загукали птахи.— Та ти б соромилась і на очі нам показуватись!
— Чому це? — запитала зозуля. Чому б я не мала показуватися? Люди мене люблять, по мені пізнають, коли приходить весна, я їм провіщаю, хто скільки ще проживе.
— Люди, може, тебе й люблять, може, ти їм провіщаєш, скільки хто проживе, але ти все одно погана, бо підкидаєш свої яйця в чужі гнізда, і ми мусимо висиджувати твоїх пташенят. Чи тобі не соромно, що ти ніколи не вигодовуєш своїх діток?
Зозуля похнюпилась і тихо сказала:
— Це так, я справді кладу яйця в чужі гнізда, і вам доводиться виховувати моїх пташенят. Але чому ви нічого не кажете про рибу, яка кидає свої яйця у воду?
— Ти риби не чіпай, зозуле! — зауважила одна стара ластівка, що висиділа багато зозулиних яєць.— Ми зараз про тебе говоримо, а не про рибу. Якби ми висиджували рибині яйця, то й судили б її, а не тебе.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.2 / 5. Оцінили: 5

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Болгарські народні казки”
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: