Зозуля й півень

«Як, любий Півнику, співаєш ти чарівно!»
— «Зозуленько, не згірше й ти, —
Виводиш плавно так та рівно:
Співачки кращої у лісі не знайти!»
— «Тебе, кумасю мій, вік слухать я готова».
— «А ти, красуне, забожусь,
Замовкнеш лиш на хвилю, жду я не діждусь,
Коли заллєшся знову…
Відкіль такий береться голосок?
Тонкий і чистий, як струмок!..
Такі бо всі ви дивні: невеличкі зроду,
А спів — куди там солов’ю!»
— «Спасибі, кумоньку, за похвалу твою!
Та й ти ж співочу маєш вроду:
Куди там райським тим пташкам!»
Тут горобець до них цвірінькнув: «Годі вам!
Як не хваліть одне одного чуло, —
У вас обох поганий смак…»
За що ж, спитаєте, однак,
Зозуля Півня хвалить так?
За те, що хвалить він Зозулю.

Переклад М. Шеремета