Зозуля-загарбниця

У стародавні часи зозуль було зовсім мало. А до цього, ще раніше, зовсім у стародавні часи, на світі було лише дві зозулі, зозуля-мама і зозуля-тато. Ви вже здогадалися, звичайно, що це були перші зозулі, і їм, як і всім іншим пернатим, треба було добувати собі їжу і будувати гніздо. Ну і, зрозуміло, їм хотілося завести собі маленьких зозуленят. Так що вони полетіли до інших птахів, у яких робота вже кипіла, і стали питати:
— А що ви робите?
—Самі не бачите? — відповіли птахи. — Будуємо гніздо.
І справді, очеретянка вже плела чудове гніздо в очеретах, а трясогузка, дрізд і синиця носилися туди-сюди з соломинками, гілочками, пушинками і також будували гнізда.
– Як це у вас виходить? — запитала мама-зозуля. – Я теж так хочу. Я ж не можу знести яйця прямо на землю.
— Візьми й сама спробуй, — чмихнула трясогузка. — Сідай на дереві, а твій чоловік хай збирає гілочки та палички, так і збудуєте гніздо, як у нас у всіх.
— А ви не могли б мені хоч трохи допомогти? — попросила мама-зозуля.
— Ну ні,— закричали всі одразу,— давай, постарайся сама, подивимося, на що ти годишся.

Так що мама-зозуля і тато-зозуля взялися збирати гілочки, шматочки моху та пушинки, все, що їм траплялося і з чого можна було побудувати гніздечко між гілками на великому дереві.
Але ось тільки гніздечко у них ніяк не виходило, а виходила якась розпатлана купка сміття. Дурниця, а не гніздо, одним словом. Перший порив вітру — фу-р-р — розкидав його в одну мить.
— Гніздечко, наше гніздечко, — розплакалася мама-зозуля.
Всі інші птахи на хвилину відірвалися від своєї роботи і почали сміятися, вони все сміялися і сміялися і ніяк не могли вгамуватися.
— Це зозуля, ну й зозуля, — реготали вони. — Навіть гнізда не може збудувати, така дурна!

А бідні мама і тато зозулі, зовсім засмучені й розгублені, залишилися сидіти в себе на дереві. І коли мама-зозуля зібралася знести яйця, гнізда у них так і не було. І ось тоді… Тоді вони з татом-зозулею потай полетіли до гнізда трясогузки, і там мама-зозуля знесла одне яйце. І ще одне яйце в гніздо очеретянки, і по одному яйцю в гнізда до інших птахів. А потім вони з татом-зозулею вирушили подорожувати лісами, і мама-зозуля сказала:
— Ну що ж, про дітей нам з тобою тепер дбати не треба, тож тепер житимемо на своє задоволення і кричати «ку-ку», як тобі така думка?
– Ух ти! — сказав татусь зозуля, і зажили вони вдвох приспівуючи.

Але коли на світ з’явилися маленькі трясогузки, одне пташеня було більше і товще за інших. Це було зозуленятко. Воно росло  і росло і незабаром стало таким великим і сильним, що змогло виштовхати з гнізда решту пташенят. А мама-трясогузка все носила і носила ненажерливому зозуленятку їжу, навіть не підозрюючи, що це не її рідна дитина. Те саме відбувалося в сім’ї очеретянок і у багатьох інших птахів.
З того часу так і повелося, що зозуля одне за одним підкидає свої яйця в гнізда до інших птахів. Ви, звичайно, можете сказати, що вона чинить погано і поводиться як справжній загарбник. Але ж насправді в цьому винні інші птахи. Це ж вони перші відмовилися допомогти зозулі. Та ще голосно сміялися, коли у зозулі не виходило гніздо. І це неправильно. Так що тепер з цим нічого вже не можна вдіяти, зозуля вже давно так звикла і по-іншому не може.

Ось така історія про зозулю, а чи правдива вона — цього я вам сказати не можу. Мені її розповів один мій приятель, а йому ще хтось, ну самі розумієте. А ось чи хтось із них знайомий з зозулею особисто — я не знаю.