ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу!Слава Україні!

Звичайна казка

Казки Алана Мілна

Жив одного разу король який мав трьох синів. Двоє старших – були лінивими та безтолковими, зате третього, молодшого, на ім’я Красунчик, любили всі (за винятком родичів), кому доводилося хоч раз його побачити. Коли він їхав містом люди кидали свої справи, махали капелюхами і кричали: «Хай живе принц Красунчик!»

І навіть після того, як він повертав за кут, вони не поверталися до своїх справ; надіючись, що й назад він поїде тією ж самою дорогою, а їм знову захочеться махати капелюхами і кричати: «Хай живе принц Красунчик». Самі бачите, городяни його просто обожнювали.

Але, на жаль, батько-король такої любові до Красавчика не відчував, віддаючи перевагу старшому синові, чим викликав загальне подив: вже король не міг не знати, що в сім’ї, де троє дітей і всі сини, а користь може бути тільки від молодшого.

Особливо дивним виглядало його ставлення до Красунчика, враховуючи те, що він сам був третім сином. Напевно, причину слід шукати в тому, що король заздрив популярності свого молодшого.

Жила у палаці й стара, графиня Карамель, яка в минулому була гувернанткою Красунчика. Коли королева лежала на смертному одрі, графиня Карамель пообіцяла їй, що наглядатиме за юним принцом і намагатиметься замінити йому матір.

Справді, Красунчик часто радився з нею з найделікатніших питань. А якось уранці, після сніданку, за яким дорогі родичі вже зовсім дістали його, він сказав їй: «Графине, я прийняв рішення. Піду з палацу в пошуках своєї долі».

– Я давно чекала від тебе цих слів, – відповіла старенька. – Ось чарівний перстень. Завжди носи його на мізинці, а коли тобі буде потрібна допомога, покрути перстень навколо пальця.

Красунчик подякував їй, надів перстень на мізинець, крутнув, щоб переконатися в його працездатності. Миттю перед ним з’явився сивобородий, згорблений гном.

– Наказуй, я все виконаю, – проскрипів він.

Але в той момент у Красунчика не було жодних бажань, а тому після коротких роздумів він махнув рукою: «Іди».

Гном здивовано глянув на принца і зник.

Чудово, подумав Красунчик і з легким серцем вирушив у дорогу.

Сонце саме досягло зеніту, коли Красунчик увійшов у густий ліс і вирішив прилягти в тіньочку, щоб відпочити. Розбудив його плач. Схопившись, він озирнувся і за п’ятдесят метрів від себе, на березі струмка, побачив писану красуню, яка заламувала руки і голосно плакала. Принц, підійшов ближче, кашлянув, щоб привернути увагу дівчини.

– Принцесо, – покликав він, серцем відчуваючи, що в лісовій гущавині на березі струмка можна зустріти тільки принцесу, – у вас трапилося лихо. Чим я можу вам допомогти?

– Шляхетний сер, – відповіла красуня, – я думала, що в лісі я одна. Але, якщо ви тут, ви дійсно можете мені допомогти, якщо на те буде ваша воля. У мене є брат…

Але Красунчик зовсім не хотів говорити про братів. Він сів на дерево, що впало, і, як зачарований, дивився на дівчину.

– Я думаю, що в усьому світі немає чарівнішої леді, ніж ви, – вигукнув він.
– Невже? – Принцеса, яку, до речі, звали Гарнюсінька, кокетливо посміхнулася.

Вона відвернулася від нього, і над берегом струмка зависла тиша. Красунчик розлютився, почав крутити перстень на пальці, нарешті, заговорив: « Відколи я побачив…»

– Допомога потрібна? – перебив його гном, що раптово з’явився.

– Звичайно, ні, – сердито відрубав Красунчик. – З цим я впораюся сам.

– Наказуй, я все виконаю.

– Тоді йди, – і гном, який уже почав звикати до дивацтв свого нового пана, зник.

А принцеса, яка весь цей час вдавала, що зайнята своїми справами, знову повернулася до Красунчика.

– Ідемте зі мною, і я покажу, як ви можете мені допомогти.

Вона взяла його за руку і вузькою стежкою повела до маленької галявини в глибині лісу. Там вона посадила принца поряд із собою на траву та розповіла свою сумну історію.

– На відстані двох кілометрів звідси стоїть замок, в якому живе велетень Бландербас. Він – злий чарівник. Кілька років тому, через те, що я відмовилася вийти за нього заміж, він перетворив мого… мого брата на… навіть не знаю, як і сказати… на… на черепаху, – вона закрила руками обличчя і знову заплакала.

– Чому на черепаху? – Запитав Красунчик. Він розумів, що співчуття у цій ситуації недоречне, але вважав, що відмовчуватися також не можна.

– Я не знаю. Напевно, з власної забаганки. Це… Бути черепахою – не цукор, чи не так?

– А чому він перетворив на черепаху вашого брата? Я хочу сказати, якби він перетворив на черепаху вас… Зрозуміло, – відразу додав принц, – я дуже радий, що він цього не зробив.

– Дякую, – усміхнулася крізь сльози Гарнюсінька.

– Але я таки не розумію, чому…

– Він знав, що завдасть мені більше страждань, перетворивши на черепаху мого брата, а не мене, – пояснила вона і стурбовано подивилася на принца.

Для Красунчика, який мав двох братів, її слова стали одкровенням. А тому в його погляді у відповідь застигло здивування.

– Ой, та яка різниця, в чому причина? – Вигукнула вона в той момент, коли принц уже хотів щось сказати. – Кому відомо, що в голові у цих велетнів? Я не знаю.

– Принцесо, – красень поцілував їй руку. Його вже мучили докори совісті: як він міг учинити допит беззахисній дівчині, що потрапила в біду? Та ще такій гарній! – Скажіть мені, чим я можу вам допомогти.

Сторінки: 1 2 3

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Винни –Пух и другие сказки”
Алан Мілн
Видавництво: “Терра”
2001 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: