TOU

Звичайна казка

Казки Алана Мілна

– Я маю тут зустрітися з моїм братом. Він знову спізнюється, – зітхнула принцеса. – А раніше був таким пунктуальним.

– Але як я зможу допомогти йому? – наполягав Красень.

– Все дуже просто. Єдина можливість зняти накладене на нього закляття – вбити велетня. Але якщо закляття не зняти протягом семи років, воно залишиться назавжди.

Тут вона похитала головою і заплакала.

– А сім років минають сьогодні, на заході сонця.

– Зрозуміло, – задумливо протягнув Красунчик.

– А ось і мій брат, – вигукнула Гарнюсінька.

На галявину повільно виповзла величезна черепаха. Чарівниця кинулася до неї, швидко пояснила ситуацію, познайомила принца з братом.

– Чудово, – покивав головою Черепах. – Замок ви знайдете легко. У тутешніх краях іншого немає, а Бландербас напевно вдома. Немає потреби говорити, наскільки я буду вам вдячний, якщо ви вб’єте його. Хоча, мушу зазначити… – тут він запнувся, – я не дуже уявляю собі, як вам це вдасться.

– У мене є приятель, який мені в цьому допоможе, – відповів Красунчик, покрутивши перстень.

– Що ж, сподіваюся, що вам пощастить більше, ніж іншим.

– Іншим? – здивовано перепитав Красунчик.

– Так. Хіба вона не сказала вам, що інші вже намагалися вбити Бландербаса?

– Я забула, – Гарнюсінька метнула на Черепаха сердитий погляд.

– Так, мабуть, зараз не час вдаватися до подробиць, – погодився Черепах. — Але перш, ніж ви поїдете в дорогу, я хотів би сказати вам пару слів наодинці, — він відповз убік, а коли принц підійшов до нього, прошепотів на вухо. – Скажіть, ви щось знаєте про черепах?

– Дуже мало, – визнав Красавчик. – Просто не…

– А ви, часом, не знаєте, що вони їдять?

– Боюся, що ні.

– Що ж це таке, чому ніхто нічого не знає! Мені давали найбезглуздіші поради. М’ясний та печінковий пудинги… сендвічі з креветками… грінки з олією! Господи! Та після сендвіча з креветками мене цілу ніч мучив біль у животі. А той дурень клявся, що все життя тримав удома черепах!

– Якщо дозволите сказати, – ввічливо вставив принц, – мені здавалося, що ви знаєте про черепашу дієту більше за інших.

– Таку ж нерозумну думку висловлювали й інші, – в голосі Черепаха відчувалося глузування. – Невже ви думаєте, що Бландербас, перетворивши мене на черепаху, поставив переді мною дошку, взяв крейду і прочитав лекцію про дієту та звички черепах, а вже потім виставив мене за ворота? Ні, він просто перетворив моє тіло в черепашаче, а мозок і душу залишив колишніми. Так, нутрощі у мене, як у черепахи, а нутрощі у неї дуже ніжні, але я думаю, як людина. Інакше я не заперечував би проти того, щоб так і залишитися черепахою.

– Ніколи б про це не подумав.

– Ніхто не думає, окрім мене. А я не можу думати ні про що інше, Черепах помовчав, потім довірливо повідомив. – Зараз я дегустую омлети із ромом. Чомусь мені здається, що черепахи їх не люблять, але треба спробувати. Сподіваюся, ви не чули, що омлети з ромом протипоказані черепахам?

– Вам нема чого хвилюватися про це, – впевнено заявив Красунчик. — Надвечір ви знову станете людиною, — він поплескав Черепаха по панциру і повернувся до принцеси, щоб з поклоном розпрощатися.

Залишившись на самоті, принц рішуче покрутив перстень, і перед ним відразу ж виник гном.

– Сьогодні, як завжди? — спитав він і почав повертатися, щоб зникнути.

– Ні, ні, – зупинив його Красунчик. – Сьогодні мені без тебе ніяк не обійтися, – він на мить замислився.

– Мені потрібний меч. Який вбиває велетнів.

Миттєво біля його ніг з’явився блискучий меч. Красунчик підняв його, оглянув.

– Меч і справді чарівний? – спитав він.

– Перша ж подряпина викликає смерть, – запевнив його гном.

Красунчик, який великим пальцем перевіряв гостроту леза, поспішно відсмикнув руку.

– Тепер давай плащ-невидимку.

– Тримайте. Все, що вкрите цим плащем, невидиме для ворогів.

– І ще… семимільні чоботи… Дякую. На сьогодні досить.

Гном зник, а Красень скинув черевики, сунув ноги в чарівні чоботи, підхопив меч, одягнув плащ і вирушив виконувати прохання Гарнюсінької. Але не пробіг і ста кроків, як думка, що несподівано майнула в голові, змусила його зупинитися.

– Замок Бландербаса був на відстані двох кілометрів. А в мене семимильні чоботи… тобто я відмахав майже сімсот миль а це приблизно тисяча сто двадцять кілометрів Треба повертатися, – і він повернувся, відраховуючи кроки, і знову опинився в тому самому лісі.

– Ну як? – Запитала принцеса чарівниця. – Ви вбили його?

– Н-ні, – промимрив Красунчик, – поки що ні. Я тренуюсь. Розумієте, – голос його зазвучав впевненіше, – вдягнув нову пару чобіт і… – крижаний погляд Гарнюсінької змусив його не розповідати подробиць.

– Клянуся вам, принцесо, тепер я не повернуся до вас без його голови.

Він зробив крок у бік замку і, природно, перемахнув через нього. Відступив назад і знову з’явився перед очима принцеси.

– Приніс голову? – Запитала Гарнюсінька.

– Я… мабуть, загубив по дорозі, – Красунчик з дивним подивом подивився на порожні руки. – Зараз піду і… – один крок, і принцеса зникла.

За шість миль від замку, з іншого боку, принц сів на землю і глибоко замислився. До заходу сонця залишалося дві години. Без чарівних чобіт він міг і не встигнути дійти до замку.

Сторінки: 1 2 3

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.3 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Винни –Пух и другие сказки”
Алан Мілн
Видавництво: “Терра”
2001 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: