ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Зимова казка

Казки Сергія Козлова

Зранку падав сніг. Ведмедик сидів на узліссі на пеньку, підвівши голову, і думав, і злизував сніжинки, що падали на носа.
Сніжинки падали солодкі, пухнасті, й перш ніж опуститися, ставали навшпиньки. Ой, як це було весело!
«Сьома», — прошептав Ведмедик і, намилувавшись усмак, облизав ніс.
Але сніжинки були зачаровані: вони не танули й продовжували залишатися такими ж пухнастими у Ведмедика в животі.
«Ой, привіт, люба! — сказали шість сніжинок своїй подрузі, коли вона опинилася поруч із ними. — У лісі так само безвітряно? Ведмедик і далі сидить на пеньку? Ой, який смішний Ведмедик!»
Ведмедик чув, що хтось у нього в животі розмовляє, але не звертав уваги.
А сніг усе падав і падав. Сніжинки все частіше опускалися Ведмедикові на носа, присідали й, посміхаючись, казали: «Привіт, Ведмедику!»
«Дуже радий, — казав Ведмедик. — Ви — шістдесят восьма». І облизувався.

До вечора він з’їв триста сніжинок, і йому стало так холодно, що він заледве дістався до барлогу й одразу заснув. І йому приснилося, що він — пухнаста, м’яка сніжинка… І що він опустився на ніс якомусь Ведмедикові й сказав: «Привіт, Ведмедику!» — а у відповідь почув: «Дуже радий, ви — триста двадцята…»
«Пам-па-ра-пам!» — заграла музика. І Ведмедик закружляв у солодкому, чарівному танці, і триста сніжинок закружляли разом із ним. Вони миготіли попереду, позаду, збоку й, коли він утомлювався, підхоплювали його, і він кружляв, кружляв, кружляв…

Усю зиму Ведмедик хворів. Ніс у нього був сухий і гарячий, а в животі танцювали сніжинки. І лише навесні, коли по всьому лісу задзвеніли краплі й прилетіли птахи, він розплющив очі й побачив на табуретці Їжачка. Їжачок посміхався й ворушив голками.
— Що ти тут робиш? — запитав Ведмедик.
— Чекаю, коли ти одужаєш, — відповів Їжачок.
— Довго?
— Усю зиму. Я щойно довідався, що ти об’ївся снігу — одразу перетягнув усі свої припаси до тебе…
— І всю зиму ти сидів біля мене на табуретці?
— Так, я напував тебе ялиновим відваром і прикладав до живота сушену травичку…
— Не пам’ятаю, — сказав Ведмедик.
— Іще б пак! — зітхнув Їжачок. — Ти всю зиму казав, що ти — сніжинка. Я так боявся, що ти розтанеш навесні…

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Переклад з російської – І. Андрусяка
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: