ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Зимова казка

Казки Сергія Козлова

Зранку падав сніг. Ведмедик сидів на узліссі на пеньку, задерши голову, рахував і злизував сніжинки, що впали на ніс.
Сніжинки падали солодкі, пухнасті і, перш ніж опуститися, підводилися навшпиньки. Як це було весело!
«Сьома»,— прошепотів Ведмедик і, помилувавшись, облизав ніс.
Але сніжинки були зачаровані: вони не танули і продовжували залишатися такими ж пухнастими у Ведмедика в животі.

«Ой, добридень, голубонько! — сказали шість сніжинок своїй подрузі, коли вона опинилася поруч із ними.— У лісі так само безвітряно?
— Ведмедик, як і раніше, сидить на пеньку? Який смішний цей Ведмедик!»
Ведмедик чув, що хтось у животі в нього розмовляє, але не звертав уваги.
А сніг усе падав та падав. Сніжинки все частіше опускалися Ведмедику на ніс, присідали і, посміхаючись, говорили: «Добридень, Ведмедику!»
«Дуже приємно,— вітався Ведмедик.— Ви шістдесят восьма». І облизувався.
Надвечір він з’їв триста сніжинок, і йому стало так холодно, що він ледве дійшов до барлоги і одразу заснув. І йому наснилося, що він — пухнаста, м’яка сніжинка… І що він опустився на носа якомусь.
Ведмедику і сказав: «Привіт, Ведмедику?» – а у відповідь почув: “Дуже приємно, ви – триста двадцята…” “Лам-па-ра-пам?” – заграла музика.
І Ведмедика закружляло в солодкому, чарівному танку, і триста сніжинок закружляли разом з ним. Вони миготіли попереду, ззаду, збоку і, коли він втомлювався, підхоплювали його, і він кружляв, кружляв, кружляв…

Всю зиму Ведмедик хворів. Ніс у нього був сухий і гарячий, а в животі танцювали сніжинки. І лише навесні, коли по всьому лісі станув сніг і прилетіли птахи, він розплющив очі і побачив на табуретці Їжачка. Їжачок посміхався і ворушив голками.
– Що ти тут робиш? — запитав Ведмедик.
— Чекаю, коли ти одужаєш,— відповів Їжачок.
– Довго?
– Усю зиму. Я, як дізнався, що ти об’ївся снігом — одразу перетягнув усі свої припаси до тебе.
— І всю зиму ти сидів біля мене на табуретці?
— Так, я напував тебе малиновим відваром і прикладав до живота сушену траву…
— Не пам’ятаю,— сказав Ведмедик.
– Ще б! — зітхнув Їжачок.— Ти всю зиму казав, що ти сніжинка. Я так боявся, що ти розтанеш до весни.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.8 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Большая книга сказок”
Сергій Козлов
Видавництво: “Махаон”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: