Зимова вишиваночка

«Ой, яка ж я нецікава!» – бідкалася земля в саду, вбрана в білу сукню зі снігу. «Однотонна, біла-білесенька. Щоправда, інколи моє вбрання у сяйві ранкового світла набуває рожевого відтінку, а від світла нічних зірок – сріблиться. Але це лише тимчасові відтінки, а не яскраві кольори», – продовжувала міркувати вона.
Зітхання землі почула трава, вкрита білосніжною ковдрою, й засмутилася, бо не могла дістатися поверхні через сніг й прикрасити зеленим кольором білосніжну сукню. Засумували деревця, адже не мали взимку ані плодів, ані яскравого листя. «Що б таке вдіяти?» – гадали вони. І тут їхній погляд зупинився на стрункій горобині, на гілочках якої висіло багато червоних сережок.
– Горобинонько, красуне! – прохали вони. – Подаруй свої прекрасні ягоди землі. Нехай білу сукню прикрасять червоні візерунки.
– Залюбки! – відповіло деревце і скинуло чимало яскравих ягідок-намистин.
– Ой, як же гарно! – виспівувала земля. – Я наче у справжній вишиванці! Так-так, з червоними візерунками!.
І дерева, і горобина, і травичка також усміхалися. Вони вже заспокоєно дивилися у блакитне небо й чекали омріяної весни. Коли біла вишиванка під сонячними променями перетвориться на вологу, яка дасть сили зігрітій білою ковдрою травичці зеленіти й квітнути різнокольоровими барвами, плодоносити деревцям, які поки що солодко дрімають, й подарує багато-багато нових кетягів намиста червоній горобині.