Вірші та поезія для дітей — сторінка 4

Ой, не знаю, що то за причина –
Переходжу обережно вулицю,
І весь час до мене радість тулиться, 
Як безжурний вітрогон-xлопчина.

До міського руху ми не звикли,
А хлопчина рветься, як метелиця, 
Ніби поле перед нами стелиться, 
Ніби зникли авта …

«Не треба слів! Хай буде тільки діло!
Його роби — спокійний і суворий,
Не плутай душу у горіння тіла,
Сховай свій біль. Зломи раптовий порив».

Але для мене — у святім союзі:
Душа і тіло, щастя з гострим болем.
Мій …

День прозорий мерехтить, мов пломінь, 
І душа моя горить сьогодні.
Хочу жити, аж життя не зломить, 
Рватись вгору чи летіть в безодню.

Хоч людей довкола так багато.
Та ніхто з них кроку не зупинить,
Якщо кинути в рухливий натовп 
Найгостріше …

Василеві Куриленкові

Зловіщий брязкіт днів, що б’ються на кавалки, 
І жах ночей, що затискають плач.
Ти, зраджений життям, яке любив так палко, 
Відчуй найглибше, але все пробач.

Здається, падав сніг? Здається, буде свято? 
Розквітли квіти? Зараз чи давно?
О, як …

Л. Мосендзові

Ти б дивувався: дощ і пізня ніч,
А в мене світло і вікно нарозстіж.
І знов думки, і серце у вогні,
І гостра туга у невпиннім зрості.

Твоє життя — холодний світлий став,
Без темних вирів і дзвінких …

Це буде так: в осінній день прозорий 
Перейдемо ми на свої дороги.
Тяжке змагання наші душі зоре,
Щоб колосились зерна перемоги.

І те, що мрією було роками,
Все обернеться в дійсність і можливість: 
Нам буде сонцем кожний кущ і камінь …

Тремтить кохання на розквітлих квітах,
В зітханнях вітру і на крилах співу,
В сльозах пекучих,уночі пролитих,
В стрілі образи і в пожежі гніву.

Заходить сонце — і відзвук мелодій.
Які від віку вся земля гуркоче,
Гарячий погляд, мов сміливий злодій,…

Гарячий день — і враз достигле жито 
І доп’яніють обважнілі грона.
Він ще незнаний, ще непережитий, 
Єдиний день — мого життя корона.

І що це буде — зустріч, чин, екстаза?
Чи дотик смерти на одну хвилину? 
Душа дозріє, сповниться відразу …

Від сонця свят і непогоди буднів,
Щоб не змінилися безцінні фарби,
В твою скарбницю я складаю скарби, 
Які дає мені моє полуднє.

Скарбницю ту ти залишив безжурно,
А я сховала у глибокий спокій,
Де інших пристрастей рвучкі потоки 
Її не …

Упало світло ліхтарів 
На день конаючий і тихий,
Та перед смертю він зустрів 
Посмертні свічі дивним сміхом.

І мабуть, кожен з нас відчув 
Той сміх, як переможну силу, 
Як перенесену свічу 
За межі схилу.

І це тому я, мов у …

Ти — тільки випадковий подорожній 
На запашнім, заквітчанім шляху.
Л. Могилянська

І

Відпочинеш і підеш знову.
Що ж, заходь до мойого дому,
Щоб вином моїм рубіновим 
Затопити дорожню втому.

Гостре щастя раптовним блиском 
Мою душу до дна пропалить:
Не чужий …

Не любов, не примха й не пригода, — 
Ще не всьому зватися дано!
Ще не завжди у глибоких водах 
Відшукаєш непорушне дно.

І коли твоя душа, воскресла,
Знову мчиться у осяйну путь,
Не питай, чиї натхненні весла Т
емний берег …

О, так, я знаю, нам не до лиця 
З мечем в руках і з блискавками гніву, 
Військовим кроком, з поглядом ловця 
Іти завзято крізь вогонь і зливу.

Ми ж ваша пристань — тиха і ясна,
Де кораблями — ваші збиті …

Топчуть ноги радісно і струнко 
Сонні трави на вузькій межі.
В день такий віддатись поцілункам!
В день такий цілим натхненням жить! 

П’яним сонцем тіло налилося,
Тане й гнеться в ньому, мов свіча, —
І тремтить схвильоване колосся, 
Прихилившись до мого …

І знов з’єднались в одну оману 
О, дивне танґо, — і сум, і пристрасть. 
Пливу на хвилях твого туману, 
Згубила керму, спалила пристань!

І б’ється серце, і гнеться тіло 
В твоїм повільнім і п’янім вирі — 
Блакитне сонце мені світило,…

(Емігрантське)

Так, завтра зрання та ж незмінна пісня,
Все те ж життя бездомних волоцюг,
І ще твердіше, ще міцніше стисне 
Тяжких турбот ржавіючий ланцюг.

Та прийде вечір — завтра чи позавтра, 
Забувши втому, я не буду йти,
Я буду бігти …

Десь цілком недалеко засліплює світло,
Десь ридають трамваї і мучаться авта,
Але тут, в синіх сутінках, тиша заквітла,
А за сонними вікнами блимає нафта.

Я піду, як звичайно, порожнім провулком, 
Бо мене обійматиме вітер весняний.
Мої кроки і серце застукають …

Василеві К.

І

Мій чорний день хитнувся і розтанув, 
Гарячим сонцем спалений згори.
Це знову ти, ніколи не коханий 
І завжди близький, спогадом гориш.

Ось я вдихнула чудодійний розчин 
Ясного сміху, променястих слів,
I знов вернула на поля і площі …

Кожний крок — сліпуча блискавиця, 
А душа — польовий буйний вітер. 
Розгоряються уста і лиця 
Неспокійним пурпуровим квітом.

Не піймаєш! Я — вогонь, я — вихор, 
А вони спинятися не звикли!
Але раптом усміхнуся тихо 
І в очах моїх заграє …

І

Це ввижається в ніч, ледве змучена пам’ять 
Божевільних думок від вогню не хоронить,
І вони закипають, іскряться снопами,
Щоб пізніше застигнути сріблом на скронях. 

Тільки вранці, як вітер полоще 
Звислі руки дерев і пропалені чола,
Я лишаю її, чорну, …

Наближається спогадів повінь…
В. Сосюра

Незнаний нам початок і кінець,
Не розуміємо таємну міру.
Коли життя сплітає у вінець 
В незнаній черзі віру і зневіру.

На світлий день спадає чорна тінь 
Зловіщих хмар, мов жалобний серпанок, 
А зимну ніч, безсилу …

Ростиславові Д.

Чи ця вечірня непрозора синь,
Далекий дим, чи вогник папіроси,
Чи черевики мокрі від роси —
Щось нагадало неповторну осінь.

Похмурий ліс у вересневім сні 
Зітхає тяжко. Мов вогнисті птиці,
Над ним літають зорі навісні,
А він галуззям …

Олегові Ш. 

І

Коли приходиш ніжний і шумкий,
І дзвоном слів перетинаєш спокій,
Мені здається — весняних потоків 
Пливуть бурхливі і ясні струмки.

Тоді вдаряють спінені думки 
У таємничість непочатих років,
Куди пірве твої юнацькі кроки 
Далекий шлях — тривожний …

Не зірвуться слова, гартовані, як криця,
І у руці перо не зміниться на спис.
Бо ми лише жінки. У нас душа — криниця,
З якої ви п’єте: змагайся і кріпись!

І ми їх даємо не у залізнім гімні,
У сріблі …