Вірші українських поетів — сторінка 9

Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,
А потім купається собі в галуззі,
Гніздо лаштує, буслиху кличе.…

Над полями промені,
Зірка чиста.
На полях пшениченька
Колосиста.

Гей, гей, вся умита,
Теплим сонцем оповита
На полях пшениченька
Колосиста.

А за нею простори
І з дубами,
Білі хмари плавають
З голубами.

Гей, гей на просторі
За колоссям, наче в …

Ой летіла птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця.
Не під небесами —
Житами, вівсами,
Гречками медвистими,
Пшеницями чистими.

Хвалилася птиця —
Пе-ре-пе-ли-ця:
—    Здрастуй, спілий колосе,
Ясна зірко,
Діточок я вивела Аж семірко!

—    Не хвалися, птице,
Пе-ре-пе-ли-це!
Під моїми ж вусами,
Світлими …

Соловейку-солов’ю
Я приспівочку зів’ю,
Свіжу та барвисту,
З золотого листу.

З того листу, що в долині,
На кленині, на калині,
На березовій корі,
На дубочку угорі.

Листя, листя, не шасти,
Соловейка захисти
Од важкого грому,
Вітру-бурелому.

Од яркої блискавиці,
Щоб …

Бабуня-трава, жовтокоса й тиха,
Глянула з-під снігу, а в небі сонцем.
Глянула  вдруге — жайворон  в’ється,
Молоточками дзвонить в синю тарілку
— Еге ж,  виходьте,  мої травенята,
Березень!

І висипали малі травенята
Рястом, проліском,   білим   роменом,
В луг, на подвір’я, …

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, …

Знаю від листя немало слів,
З ріками родич в таємному слові,
Біло-білену мову снігів,
Гімни осені малинові
Знаю… Навчався блакитних собі промов
З плескоту хвилі й людських розмов.
З хліба узяв запахущий сік
Землі, дощів і залізного плуга,
Ніби я …

Є такі: за ніч півтисячі вижене
Рівних рядків, як нудний потік,
Мені б одне слово — важке, не зніжене,
Щоб серце тримало не ніч, а вік.

Щоб не збивалося на скороговорку,
Сиділо б, як сторож біля воріт,
Курило б зі …

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник …

Чорна хмара вкриває півнеба з дніпрового краю,
Димом віють долини. Спадає остання роса.
Ти виходиш одна, одинока, можливо, я знаю,
Там, де хмара пливе І останній промінчик згаса.

Ти кого ж виглядаєш на кручі найвищій ізрану?
Проса б курям дала. …

Під димне маєво руде
Вдивлялася з турботою.
— А мій Іванко з вами йде?
— Іде, іде з піхотою.
Вставала мати в ранній час,
Брела стежками млистими.
— А мій Іванко тут між вас?
— Отам іде з танкістами.
До …

Моїй матері присвячую

Мати моя, мати дорога,
Осінь горить в полях,
Хай ані мжичка; ані юга
Не занесе твій шлях.

Мати моя, голово стара,
Встали багряні дні,
Мчать ешелони біля двора,
Треба спішить мені.

Мати моя, опада сніжок,
Килимом стеле …

Минув кривавий час. Зросло мале та голе,
Змінився небовид і наше давнє поле,

На вбогість сіяне, заплакане ачей;
Змінилась суть людська й природа всіх речей.

Лиш не змінився звук і слово, повне гарту,
Поставлене нести свою одвічну варту

Біля людських …

Ти живеш на планеті
І йдеш по дорозі отій,
Де ще підуть нащадки;
Де Шевченко, і Пушкін,
і думний Шекспір
У симфонію людства
вплели голоси,
Заспівали до сонця.
Потрудися, мій сину,—
Будь годен землі,
Де знайшла тебе мати,
Де Шевченко, …

Вийду в степ, до синьої криниці,
Де не ліг мережами туман,
В небі тучі, як за Остряииці,
І щербатий місяць-ятаган.

Там шумлять, в зеленому розвої,
Сто дубів, як велетні круті,
Сплять в курганах віковічні вої,
В святості і в тихій …

… І як ти міг крізь далі дикі
Вкраїну вимріять свою?
Коли навкруг неволі крики,
Догмато-монархічні пики
І світ прекрасний у гною;

Та біля царської гнилоти
Ще одописні холуї
З пейзанським лаком.
Що твої
Рядки надії та скорботи?
Усе не …

Як жаль, я, парость інших літ,
Родивсь в далеку, іншу днину,
Не розділю твій чорний світ,
Собі узявши половину.

Щоб не раділи злі пани
І щоб не сохнути журбою,
Я б поділив тюрму з тобою
На двох. Тюрму і кайдани.…

Ревуть твої сурми, рвучи все минуле луною,
А зорі твої рожевіють
крізь ночі, крізь бурі зі мною;
А дзвони твої все гудуть,
все гудуть, бо потужно відлиті
З ножів і сокир,
із пожарів, з неволі й блакиті.
У дзвонах тих …

Із циклу “Пісня Тараса Шевченка”

Ти приходиш до мене
не раз і не двічі
Повідати про муки
глухі і заковані,
Як шаблі твої сяли
у клекоті січі, –
Як росло твоє серце
в Шекспірі й Бетховені.
Ти приходиш із тучами…

Гілку верби від Тараса з неволі
Везли на Вкраїну, на самольоті,
Вона почала проростать поволі
Серцем зеленим
В своїм клопоті.
Через мотори і хмари-гори
Кинула пагони, як у діброву,
В радіаційні важкі простори
Сипала жовту пергу медову,
Прагла землі у …

Знову йдеш по землі од високої сивої кручі,
Тільки груди не палить ні гнів, ані сльози пекучі,

Одгриміло століття, за ніччю, за чорною млою,
Ожило твоє серце, повите людською хвалою.

Інші люди живуть, інші зорі палають, як в горні,
Ти …

І

Коли течуть криваві ріки
В степах, опалених вогнем,—
Прославим скривджених навіки,
А кровопивців прокленем!
Розбили хату і кімнату,
Взяли .добро у трудні дні,
Та віру, зоряну й крилату,
Не спопелили на вогні!
Святе, нетлінне наше слово
Горить, як віщий …

Ось вона, твоя важка могила…
Тополиний гомін,вдалині
Пролетіла чайка, прошуміла,
Серце обентежила мені.

Чорна ніч, столітня і зловісна,
Не спливе, не принесе біди.
Може, чуєш, як лунає пісня?
То ідуть брати мої сюди!

Не прощавшись, прийдуть вони знову,
Звільнені від …

Ще крайній камінь урочисто
Кладе натруджена артіль,—
Вже на мости й дороги міста
Виходять люди звідусіль.

В Поліссі, Ніжині, в Основі,
В Трипіллі, Каневі — сюди, його
Відчуть в душевнім слові
І воскресити назавжди.

Відчуть, як вітер стяг полоще
Під …