Палають огні при долині,
І північ заходить, і сон.
Татари сидять при долині
На всіх поділяють полон:
— Два списи бери, на придачу
Китайку червону з плеча.
— Мені ж гривуна вороного.
— Мені чорнокосе дівча.
Китайка горить, як заграва,…
В теплім місяці у травні
Шепче явір думи давні,
В синім місяці у квітні
Думи явора столітні.
За водою за бистрою,
Над землею, як сестрою,
Дужа хвиля набігає,
Корінь явору ламає.
Але він на те байдужий,
Не схитнеться навіть, дужий……
До тих країв щоденно поїзди
Відходять від столичного перону;
Бери тютюн і вірші для їзди,
Хліб-сіль, тарань прив’ялено-солону,
Гачки, й сачок, і вудочки складні,
Та ще нехитро зварену наживку —
І гайда в путь, бо літо в переджнивну
На плесо …
В вечірню годину, де в зорях долина,
Де вогником світиться дім,
Шумить під вікном молода тополина,
Неначе у серці моїм.
Там юність ходила у росах до хати
І жевріла цвітом вона,
Там батько не спить і задумалась мати
Ота, що …
Ми підем, де трави похилі,
Де зорі в ясній далині,
І карії очі, і рученьки білі
Ночами насняться мені.
За річкою за голубою
Дві чайки у хмару зліта,
В краю придніпровськім
Ми стрілись з тобою,
Веселко моя золота.
Над полем
Гаї шумлять біля потоку,
Де хвиль весняна течія.
Прощай, кохана кароока,
Прощай, пораднице моя.
В далекий край я від’їжджаю,
А ти крізь даль і довгі дні,
Немов погожа зірка в маю,
Світи надією мені.
Нехай насняться карі очі
І голуба
Приходять предки, добрі і нехитрі,
У бородах, простелених на вітрі,
Не руки — а погнуті чорні віти,
Не очі — а прозористі орбіти.
І кайдани подзвонюють з плугами,
Зерно, і кров, і ночі із снігами.
— Чи ти не став
Чому живе, і сам не знаю,
В моєму серці стільки літ
Ота стежина в нашім краї
Одним одна коло воріт.
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя єдина?
Ота стежина в ріднім краї —
Одним одна коло воріт?
Дощами мита-перемита,
Сонечко встає, і в росі трава,
Біля школи в нас зацвітають квіти,
Вчителько моя, зоре світова,
Де тебе питать,
Де тебе зустріти?
На столі лежать зошитки малі,
І роботи час проганяє втому.
І летять-летять в небі журавлі,
І дзвенить дзвінок
Місяць виклепав підкову
І сміється: — Це моє.—
А коваль говорить: — Знову
Щось заліза не стає.
Місяць другу дзвінко клепле,
Поклепав і зник, і зблід,
У горнилі місце тепле,
На ковадлі синій слід.
А коваль розгнівавсь дуже,
Фартушину зняв
Блискавиця блисне в гонах,
Загуркоче грім, як звір.
Сотня поясів червоних
Упаде із неба в двір.
Ну, а ми за тим простежим,
Як заб’ються ручаї,
Поясами підпережем
Білі платтячка свої.
Вірі Павлівні в дарунок
В школу пояс понесу,
Наче блискавки
Хвалилася гречка-
Чорновершечка:
— Встану з сонцем попереду,
Вип’ю дощик і росу,
Наточу я в кухлі меду,
Людям в хату понесу.
А ячмінь їй у одвіт:
— В мене теж хороший цвіт,
У колгоспі мене знають,
З мене пиво на
Наш струмок біжить в долині,
Стугну-річку знаєш ти?
У Дніпро із нею плине,
Де лежить село Плюти.
А з Дніпром у Чорне море
Шлях-дорога немала,
Під високі сніжні гори,
До грузинського села.
Гей, кораблику школярський,
Швидше, дужче пропливай,
У кубанський,
З півнем в нас — одна морока,
Він ночує на току,
Тільки ніч заплющить око,—
Він уже й ку-ку-рі-ку!
Вже йому давала проса,
Хліб покришений, що є,
Поклює, погляне скоса,
Потім знову за своє.
Ну, а тільки ляжу в ліжко,
— Мамо, мамо, пошийте ковдру
Із осіннього листя в лісі,
Щоб зелені, багряні, жовті
І легенькі, немов метелики,
Біля мене жили листки.
А бабуся розкаже казку
Про героїв у Волгограді
І під ковдру з листків осінніх
Покладе мене тихо спать.
Вечори, як сиві котики,
В нас ночують у дворі,
З ними вітру теплі дотики,
Промінь синьої зорі.
Перший бавиться з дитиною:
— Люлі, спи, мале, пора.—
Другий ходить за долиною,
Ясні проліски збира.
Третій вечір в кузні дзенькає,
Лемеші кує,
Із самого раннього ранку,
Неначе пройшли весілля,
Летіли, кружляли білянки
В байраки, луги і поля.
Полотна послали льонові
Од гаю по хатній поріг,
Садам роздали по обнові,
А мати сміється: — То сніг!
То,— каже,— із раннього ранку,
Неначе пройшли
Кіт-воркіт біля воріт
Чеше лапкою живіт.
З’ївши мишу-побіганку,
Що робити по сніданку?
Чи погнати біля хати
Вслід за голубом-гінцем?
А чи вуси-довгоруси
Почесати гребінцем?
Що робити, кіт не знає
За ворітьми у кущі.
А над ним веселка грає,
Золоті несе
Оженився горобець
На старій синиці,
А синиця як синиця —
Плете рукавиці.
Щоб тепліше горобцю
На снігу, на морозцю —
Чи сінця внести покіс,
Чи по дрова бігти в ліс.
Є ще в неї інщі дари:
Є ціпок-ясенець,
Круглі сині
Зайцю довговухий,
В лісі щось гуде.
Слухай мене, слухай,
Мисливець іде.
Заєць той хитрющий
Скік та скік.
— Я з мисливцем дружбу
Заведу навік.
Буду йому ранками
Роси стрясать,
Буду йому в південь
Дітей колисать.
Йди, мисливцю лютий,
Баюньки-бай,
Зайця-побігайця
Спи, засни, моя дитино,
Спи, моє маля,
Ніч іде в гаї, в долини,
Трави нахиля.
Хай тобі ця ніч насниться,
Що в огнях сія.
Будеш завтра в світ дивиться,
Зіронько моя!
Перша ніч твоя почата
В співах солов’я,
Дай же
Бігла кізка по мосту,
Збила куряву густу.
Тут листочок, там листочок
Схопить, хопить і навскач.
Он яка рогата, бач!
Он яка, бач!
А назустріч не орда,
Суне з поля череда.
Кізка вправо, кізка вліво,
В неї роги, мов рогач.
Он
Тато кажуть, у артілі
Вже посіяли ячмінь,
Колоски, як вуса білі,
Кинуть влітку темну тінь.
Вітер зірветься гультяйко: —
Поле й ліс — моє усе! —
Колосків злотисту зграйку
В синє небо понесе.
Понавішує, постеле
Вище лісу, вище хмар,
І
Спочине звечора в темному лузі,
Де в синій заводі чайка кигиче,
А потім купається собі в галуззі,
Гніздо лаштує, буслиху кличе.…
Українська земля подарувала світу багато талановитих митців. Андрій Малишко, без перебільшення, є одним із них. Його вірші, покладені на музику, співає вже не одне покоління українців. Поезія Малишка торкається найтонших струн душі, адже в ній заховані сокровенні символи. Його вірші наповнені щирістю й любов’ю до людей, природи та України. Багатогранний талант письменника заслуговує на увагу й визнання.
Поезія Малишка сформована під впливом ніжної пісні матері, працьовитих рук батька, літературних відкриттів у Київському інституті народної освіти, героїчних історій з фронтових видань, у яких він працював. Усе це знайшло відображення в творчості поета і визначило такі індивідуальні особливості художнього стилю митця:
Писав Малишко Андрій вірші як для дорослих, так і для дітей. Читачі його поезії знаходять у ній те, що близьке українському народу. Вічні цінності, які є лейтмотивом віршів поета, залишаються актуальними в усі часи.
Досліджуючи творчість Малишка, варто зауважити її жанрову різноманітність. Митець залишив українському народу багату творчу спадщину:
Андрій Самійлович бездоганно працював у кожному жанрі. Вірші Малишка для дітей радо сприймаються наймолодшими читачами, а чутливі пісні не залишають байдужими дорослих. Незалежно від віку й життєвого, кожен може знайти у творчості поета щось цінне й особливе для себе.
Створював Малишко вірші так талановито, що їх часто хочеться співати. Любов до пісні поет перейняв від матері, яка дуже любила співати. Довершена ритмомелодика його поезії приваблювала Платона Майбороду, Лева Ревуцького, Олександра Більша та інших відомих композиторів. Саме тому понад сотню віршів письменника було покладено на музику. Деякі з них стали популярними піснями, які багато хто вважає народними. Не всі знають, що щемлива “Рідна мати моя” належить перу Андрія Малишка. Він також є автором відомих пісень “Вчителька”, “Стежина”, “Київський вальс” та інших музичних хітів, які так полюбилися нашому народу.
Щирість, образність, емоційність — те, що робить поезію Андрія Малишка особливою.