Оповідання українських письменників — сторінка 7

Череду відпасує дід. Бабуся лаштує йому обід у поле.

— Бабусю, — просить Катруся. — Кладіть у торбинку не двоє яєчок — четверо.

Бабуся мовчки лаштує далі, тільки згодом озивається:

— Я ж не самі яєчка. І картоплину, й цибулину, …

Мабуть, Катруся заснула ще до того, як Лев прийшов.
“Пити… Пити… Пити…” — просив він за шибкою.
“Ось взуюся, вберуся, збігаю на кухню по воду й напою Лева”, — подумала Катруся й за мить вернулася з повним кухликом до кімнати.…

Є в Катрусі ослінчик. Ладний! Такий, що вона з ним носиться не наноситься. І в хаті, й надворі. Бува, й за ворота винесе, сяде, качаток попасує:

Тась-тась-тасяточка,
чимчикулі-качаточка,
скуб-скуб-скубаниці
по зеленій травиці.

Або до квітника підставить, щоб сидіти, красольку та …

І що воно за ночі? Сниться ясне сонечко, а протреш очі, прочумаєшся — за вікном сіро, незатишно. Ані цятини світла. По шибках дощує — мжич-мжич… мжич-мжич…
Правда, мальва зазирнула до вікна веселеньким очком. Їй що? Треба пити дощинки, щоб було …

Катрусі подарували ляльку. Біляву, в малиновій сукенці.
Лялька зводила рученята й казала: “Ма-ма”. А Катруся з того потішалася. Голубить, було, ляльку, тулить до себе й шепоче: “До-цю, рід-не-сень-ка, ще-бе-ту-шеч-ко мо-я…”
І ще всяк-усяк — лагіднесенько. Доця немов і собі тулиться …

Це вже ні на що не схоже! Дощ Дощисько мов з відра — день у день, ніч у ніч. Вицокує лункими підківками по даху, вицимбалює попідвіконню. Концерт та й годі!
А стихне натрохи Дощ Дощисько, озветься Сад Яблуненко: шу-шу-шум… шу-шу-шум… …

Киця в кульбабах

Саме цвіли кульбаби. І було їх стільки, що не полічити. Навіть якщо й долічиш до ста, то потім однак зіб’єшся.

Автомобіль, що проїздив мимо квітучої кульбабогаляви, трохи пригальмував, і просто з відчиненого вікна вилетів якийсь сіренький волохатий …

Лялька Доця була прибрана як з голочки — в усьому новенькому.
“Треба й собі прибратися”, — подумала Катруся та й тільки.
Щось зашаруділо у кутку під ослінчиком, на якому стояла ялинка. Хто це там такий з довгим розкішним хвостом? І …

Коли вітер зриває з кленів сухенькі крилатки, які перезимували свою першу зиму, вони починають кругосвітню подорож — тріпочуть крильцями, пурхають між дерев, бавляться одне з одним, висріблюються проти сонця й витівають що хоч. Тоді й на землі крилато, і в …

Сам удома

Ця історія сталася з маленьким хлопчиком на ім’я Захар. А було це так.

Якось Захар грався у своїй кімнаті та так захопився іграшками, що забув про все на світі.

– Захаре, іди їсти, – покликала мама з кухні, …

І вдень і вночі гримкотять поїзди повз маленький степовий роз’їзд. Пасажири, мабуть, не встигають його й помітити, бо схожих на нього вздовж залізниці дуже багато. Всюди смугасті, як зебри, шлагбауми, старенька будочка і кам’яний будиночок, що вистромив з густого вишняка …

Солодкий, запашний, фруктовий, золотавий, теплий… Скільки прикметників кожен із нас може дібрати до слова — серпень.

Останній місяць літа, який дає нам змогу ще хоч трішки посмакувати гарячі промені сонця, медові аромати квітів.

Серпень — то мов маленький соняшник, який …

Життєдайна сила є у твоєму промінні.

Ти, мов клубочок золотавих ниточок. Смикнеш злегка й одразу весь світ наповниться тобою, твоїм теплом, твоїм світлом.

Отак щодня для кожного з нас — ти прядеш ніжну, грайливу, гарячу павутинку, яка обіймає за плечі, …

І

Коли я вперше почув про Гоголя?

Ой, давно, давно, давно!

Ще й до школи я не ходив, як уперше дізнався, що в містечку Сорочинцях народився письменник Микола Васильович Гоголь, що писав книжки і написав “Сорочинський ярмарок”.

Чому саме найбільше …

1

Ой, тої зими йшов такий лапатий-лапатий та густий сніг і так того снігу було багато, що довелося прокладати лопатами стежки і до комори, і до свининця, і до клуні.

Як вискочимо ми було із саней на стежку снігову, — …

1

Петрик жив з татком та з мамою в панській економії. Петриків татко був у економії за корівника, а мама за доярку.

Була в Петрика старшенька сестричка Палазя. Хоча їй минув лише десятий рік, та вона вже ходила в економію …

Дуже рано починалася за старих часів професійна на селі освіта.

Тоді вона починалася, коли Ванька або Одарочку було вже «одлучено» і коли Ванькові або Одарочці сорочка підіймалася вище того місця, про яке ви зараз думаєте, і завʼязувалася вузлом на спині.…

НАТА І ТАТА

В нашому дворі живуть дві сестрички — Наталя і Тетянка. Кумедні такі дівчатка! Зараз їм уже по три роки і вони добре розмовляють. Але себе називають по-своєму — так, як називали раніше, коли ще тільки вчилися говорити. …

Це було давно. Це було тоді, як нашу землю шарпали турки й татари, а гетьмани українські ходили з козацтвом одбиватись од ворогів.

Тоді на Волині було невеличке село. Воно заховалося в улоговині. Круг його були ліси. В селі жили прості …

Тільки вчитель увійшов у клас, зараз побачив, що там робиться щось непевне. Школярки та школярі юрбою оточили когось і про щось палко й голосно гомоніли. Гомін був неласкавий, сердитий. Зрозуміти поки нічого не можна було. Чуть тільки було, що на …

Павлусь Тонкий і Петрусь Тонкий бігцем поспішали до школи: вони трохи спізнилися; добре знали, що учитель страх як не любить, коли хто спізниться; він сердиться, дорікає лінощами, а вони не хотіли сердити свого учителя. Та й мороз підганяв їх, не …

Був собі хлопчик, що мешкав у гарнім домі, котрий стояв посеред широких полів та сіножатей. Як прийшла весна й земля вкрилася чудовим килимком з квітів, тоді було так гарно, особливо в саду Йосипових родичів. Та він нарікав на цю красу, …

Бував я — не жартом кажучи — далеко світами, не одно чудо видав, не одно диво чував, але такого міста, як Безглуздів, та таких славних міщан, такого начальника не надибав я ніде. А світ наш великий та широкий і всякими …

Тихо й нудно і спека пекельна…
Нікуди вже далі — ось-ось має щось трапитись.
І десь далеко, за темною смугою лісу, обізвався грім.
Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-земляиці, …